Суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К., Колодійчука В.М., Умнової О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства "Ощадбанк" в особі територіально відокремленого безбалансового відділення № 10007/0325 філія - Запорізьке обласне управління до ОСОБА_5 про звернення стягнення на заставлене майно, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства "Ощадбанк" в особі територіально відокремленого безбалансового відділення № 10007/0325 філія - Запорізьке обласне управління про визнання договору відновлювальної кредитної лінії неукладеним, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 19 листопада 2013 року, -

У листопаді 2010 року позивач ПАТ "Ощадбанк" звернувся до суду з позовом, в якому просив звернути стягнення на предмет іпотеки: трикімнатну квартиру, загальною площею 81,3 кв.м, житловою площею 51,9 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1, на загальну суму 682023,19 грн., що підлягає сплаті позивачу з вартості предмета іпотеки шляхом його реалізації на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною його реалізації на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна; стягнути з ОСОБА_5 на його користь 1820 грн. судового збору.

Позов мотивовано тим, що 19 серпня 2008 року між банком та відповідачем був укладений договір відновлювальної кредитної лінії, за умовами якого останній отримав кредит в сумі 77400 доларів США, зі сплатою відсотків в розмірі 14% річних з кінцевим терміном повернення до 16 серпня 2013 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 19 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_5 був укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого предметом іпотеки є трикімнатна квартира АДРЕСА_1. Взяті на себе зобов'язання відповідач за кредитним договором не виконала, внаслідок чого, станом на 1 листопада 2010 року утворилась заборгованість у розмірі 85327,56 доларів США, що в національній валюті складає 682023,19 грн. Посилаючись на вказані обставини банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У грудні 2012 року ОСОБА_5 подала зустрічний позов, в якому провила визнати договір відновлювальної кредитної лінії від 19 серпня 2008 року недійсним, шляхом визнання його неукладеним; повернути сторони у первісний стан, який існував до укладання договору, шляхом застосування до сторін двосторонньої реституції; стягнути з відповідача на її користь усі судові витрати.

В обґрунтування зустрічного позову зазначила, що рішенням апеляційного суду Запорізької області їй було відмовлено у задоволенні позовних вимог до банку про визнання кредитного договору недійсним на підставі обману, у зв'язку з неналежно обраним нею способом захисту прав. Рішення апеляційного суду Запорізької області набрало законної сили і обставини встановлені цим рішенням носять преюдиційний характер і не підлягають доведенню. Таким чином, порушення банком умов договору по видачі усієї суми кредиту 77400 доларів США і видачі замість неї суми 61500 доларів США не підлягає доведенню, оскільки дана обставина встановлена судовим рішенням. Згідно п. 11. кредитного договору, визначено суму кредиту, яка має бути видана банком позичальнику в сумі 77 400 доларів США. Згідно п.3.3.1. кредитного договору на ОСОБА_5 покладено обов'язок по поверненню кредиту в сумі вказаній в п. 1.1 договору, так як п.1.1 не передбачає будь-яких відступлень або виключень, отже твердження банку про відсутність у нього зобов'язання по видачі кредиту в сумі 77400 доларів США є хибним, оскільки обов'язок ОСОБА_5 по поверненню вказаної суми покладає на банк обов'язок по видачі кредиту саме в цьому розмірі. ОСОБА_5 Оспорює договір позики на тій підставі, що грошові кошти насправді були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 7 травня 2013 року у задоволенні первісного позову ПАТ "Ощадбанк" відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено. Визнано договір відновлювальної кредитної лінії, укладений 19 серпня 2008 року між філією - Шевченківське відділення №7858 ВАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_5 - недійсним, шляхом визнання його неукладеним. Повернуто сторони у первинний стан до укладання договору відновлювальної кредитної лінії від 19 серпня 2008 року, шляхом застосування до сторін двосторонньої реституції.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 19 листопада 2013 року апеляційну скаргу ПАТ "Ощадбанк" в особі територіально відокремленого безбалансового відділення Запорізьке обласне управління задоволено. Рішення місцевого суду скасовано з ухваленням нового рішення, яким первісний позов ПАТ "Ощадбанк" задоволено, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки нерухомого майна, укладеного 19 серпня 2008 року між АТ "Ощадбанк" та ОСОБА_5, а саме: трикімнатну квартиру, загальною площею 81,3 кв.м, житловою площею 51,9 кв.м зі всіма невід'ємними її приналежностями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на загальну суму 682 023,19 грн., що підлягає сплаті позивачу з вартості предмета іпотеки шляхом його реалізації на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною його реалізації на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

ОСОБА_5, не погоджуючись з даним рішенням суду апеляційної інстанції подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні первісного позову про звернення стягнення на предмет іпотеки послався на ст. 20 ЦК України (право здійснення особою захист свого права на свій розсуд) та виходив з того, що норми діючого законодавства ставлять у нерозривний зв'язок вимоги про накладення стягнення на предмет іпотеки з вимогами про стягнення боргу. Наявність боргу необхідно встановлювати в судовому порядку при наявності вимог про дострокове погашення кредиту. Банком таких вимог не заявлено, тому суд позбавлений можливості відповідно до ст. 11 ЦПК України встановити наявність боргу та його розмір.

Скасовуючи рішення місцевого суду з ухваленням нового рішення про задоволення первісного позову про звернення стягнення на предмет іпотеки апеляційний суд виходив з того, що у разі невиконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором (повернення кредиту та сплати відсотків) банк на підставі ст. 33 Закону України "Про іпотеку" має право звернути стягнення на предмет іпотеки, що забезпечує це кредитне зобов'язання.

Апеляційний суд дійшов висновку, що вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах на загальну суму 682023,19 грн. не менше ринкової вартості відповідають фактичним обставинам справи. Сума боргового зобов'язання за кредитним договором підтверджується наданим банком розрахунком.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову виходи з того, що ОСОБА_5 не довела суду ті обставини, на які посилалася в обґрунтування своїх вимог, зокрема того факту, що частину грошей за кредитним договором вона не отримувала. Факт отримання кредитних коштів у повному обсязі підтверджується довідкою заборгованості. Висновок експерта, проведений судом в іншій справі не є належним та допустимим доказом.

З такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна, оскільки вони зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, без належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів, з неправильним застосуванням норм матеріального права, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Договір про відкриття кредитної лінії є одним із видів кредитного договору, а кредитна лінія - однією із форм її кредитування, в якій у межах встановленого ліміту здійснюється видача і погашення кредиту кількома частинами (траншами). Оскільки в цьому договорі передбачено всі істотні умови, необхідні для кредитного договору, то зобов'язання з надання кредиту є дійсним із моменту укладення кредитного договору - договору про відкриття кредитної лінії.

При вирішенні спорів про дострокове повернення кредиту суд має враховувати положення статей 1050, 1054 ЦК і виходити з того, що якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути кредит частинами (із розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому від суми кредиту.

Вимога про дострокове виконання кредитного договору навіть у разі належного його виконання, а якщо вимогу не буде задоволено, - право звернення стягнення на предмет застави/іпотеки може бути заявлено заставодержателем лише в чітко визначених законом або договором випадках.

При вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК).

Задовольняючи первісний позов про звернення стягнення на предмет іпотеки суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки фактичним обставинам справи та правовідносинам, що виникли між сторонами з урахуванням зазначених вище положень закону.

Крім того, судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки доводам ОСОБА_5 щодо не отримання нею частини коштів по кредиту, не спростовано висновків суду першої інстанції, які ґрунтуються на висновку судово-почеркознавчої експертизи, проведеної у іншій справі.

Не дав мотивування усім доводам сторін у справі, належним чином не перевірив розрахунки заборгованості за кредитним договором, з чого вона складається та за який саме період виникла. Не перевірено факту порушення боржником зобов'язань по кредитному договору, іпотечному договору та наявності підстав для дострокового стягнення усієї суми кредиту.

Крім того, апеляційний суд звертаючи стягнення на предмет іпотеки не перевірив дотримання банком вимог статей 33, 35 Закону України "Про іпотеку", згідно з якими у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж тридцятиденний строк.

Суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив та не встановив наявність або відсутність правових підстав, визначених законом для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, неповноту перевірки законності і обґрунтованості рішення місцевого суду, порушення норм матеріального та процесуального права, що в свою чергу, призвело до поверхневого вирішення спору.