Суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К., Колодійчука В.М., Умнової О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про повернення безпідставно набутого майна та скасування державної реєстрації, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Івано-Франківського міського суду від 18 вересня 2013 року, ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 жовтня 2013 року, -

У травні 2013 року позивач ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, в якому просив постановити рішення, яким повернути йому від ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1, як безпідставно набуте ним майно та скасувати державну реєстрацію права власності на цю квартиру на його ім`я.

Позов мотивовано тим, що згідно з договором купівлі-продажу квартири від 23 грудня 2009 року, позивач, як продавець, а відповідач, як покупець, прийняв у власність квартиру АДРЕСА_1 Продаж квартири вчинено за 6413 грн., які покупець повністю передав під час підписання цього договору. Під час розгляду справи за його позовом до ОСОБА_6 про визнання недійсним цього договору з підстав його удаваного характеру, судом встановлено, що умови договору щодо ціни не відображають фактичне волевиявлення та згоду сторін з істотної умови такого договору. Позивач вважає цей договір не укладеним і таким, який не породжує для сторін цивільних прав та обов'язків, оскільки в договорі купівлі-продажу квартири не відображено його реальної ціни - 14000 євро. На підставі зазначеного договору відповідач 21 травня 2010 року здійснив державну реєстрацію права власності спірної квартири, зареєструвався у ній 22 березня 2011 року та зберігає за собою безпідставно набуте майно.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 жовтня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з даними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати з направленням справи до місцевого суду на новий розгляд.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що позивач звернувся до суду після спливу позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову відповідно до ст. 267 ЦК України. Поважних причин пропуску строку позовної давності позивач не навів, а ОСОБА_6 подав суду заяву про застосування наслідків пропуску позовної давності.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанції повністю погодитися не можна, оскільки вони зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, без належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів, та з порушенням норм матеріального і процесуального права, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.

Відповідно до п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" (v0011700-76) від 18 грудня 2009 року № 14, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Із зазначеного роз'яснення вбачається, що відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності суд має встановити обґрунтованість чи безпідставність позовних вимог, належним чином мотивувати свої висновки. Так, у випадку обґрунтованості позовних вимог суд може відмовити у їх задоволенні у зв'язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності.

Суди попередніх інстанцій належним чином не визначилися з підставами для відмови у задоволенні позову.

В ході розгляду даної справи судами не дотримано вимог ч.4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судами, як першої, так і апеляційної інстанцій, фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до поверхневого вирішення спору.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

В порушення зазначених вище норм процесуального права, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином доводів сторін не перевірили. Свої висновки належним чином не мотивували, не визначилися з характером спірних правовідносин та нормою закону, що підлягає застосуванню до них.

За таких обставин оскаржувані рішення місцевого та апеляційного судів не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо їх законності і обгрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи до суду першої інстанції на новий розгляд.