розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до відділу державної виконавчої служби Ялтинського міського управління юстиції в АР Крим, управління Державної казначейської служби України в м. Ялті, третя особа - Лівадійська селищна рада, про визнання бездіяльності протиправною та відшкодування моральної шкоди, за касаційними скаргами відділу державної виконавчої служби Ялтинського міського управління юстиції в АР Крим, управління Державної казначейської служби України в м. Ялті на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 28 жовтня 2013 року,

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відділу державної виконавчої служби Ялтинського міського управління юстиції в АР Крим, управління Державної казначейської служби України в м. Ялті, третя особа - Лівадійська селищна рада, про визнання протиправною бездіяльності відділу державної виконавчої служби Ялтинського міського управління юстиції в АР Крим з примусового виконання рішень Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 09 січня 1997 року, справа № 2-265; від 23 квітня 2001 року, справа № 1364; від 27 квітня 2005 року, справа № 2-12.

18 червня 2013 року ОСОБА_3 уточнив позовні вимоги та просив внаслідок протиправних дій та бездіяльності відділу державної виконавчої служби Ялтинського міського управління юстиції в АР Крим з примусового виконання зазначених рішень стягнути солідарно з відповідачів моральну шкоду в сумі 34 452 грн, посилаючись на те, що протягом 15 років не виконуються судові рішення.

Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 20 червня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 28 жовтня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково.

Визнано бездіяльність відділу державної виконавчої служби Ялтинського міського управління юстиції в АР Крим неправомірною та стягнуто на користь ОСОБА_3 2 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Зобов'язано управління Державної казначейської служби в м. Ялті сплатити зазначену суму відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У поданих касаційних скаргах відділ державної виконавчої служби Ялтинського міського управління юстиції, управління Державної казначейської служби України в м. Ялті АР Крим просять скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, посилався на те, що посадовими особами державної виконавчої служби на виконання покладених на них обов'язків відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) приймалися усі заходи для виконання рішень Ялтинського міського суду, а саме: направлялася постанова про відкриття виконавчого провадження, яка своєчасно не була виконана, у зв'язку з чим на винних осіб було накладено штрафи.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та визнаючи бездіяльність відділу державної виконавчої служби Ялтинського міського управління юстиції в АР Крим неправомірною, стягуючи на користь ОСОБА_3 2 тис. грн на відшкодування моральної шкоди та зобов'язуючи Управління державної казначейської служби в м. Ялті сплатити зазначену суму відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України, зазначав, що ОСОБА_3, звертаючись до суду зі скаргою на бездіяльність ВДВС Ялтинського міського управління юстиції АР Крим, посилався на те, що у виконавчому провадженні ВДВС Ялтинського міського управління юстиції АР Крим з 2000 року на виконанні знаходились виконавчі листи, видані на підставі рішень Ялтинського міського суду АР Крим та Апеляційного суду АР Крим, про зобов'язання Лівадійської селищної ради прийняти рішення по суті заяви ОСОБА_3 про надання йому земельної ділянки під індивідуальне житло в порядку і на підставах, передбачених ст. 19 Земельного кодексу України; зобов'язання виконкому Лівадійскої селищної ради відвести земельну ділянку, видати ОСОБА_3 державний акт на право користування земельною ділянкою під індивідуальне житло; зобов'язати Лівадійську селищну раду надати ОСОБА_3 земельну ділянку для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку, господарських будівель і споруд з укладенням договору довгострокової оренди.

Державні виконавці ВДВС в різний час проявили неправомірну бездіяльність під час виконання рішень судів, унаслідок чого останні тривалий час не виконувались, потім було прийнято неправомірні постанови про повернення виконавчого документу, після чого знову відкрито виконавче провадження. У подальшому виконавчий документ було знищено, потім відновлено й знову продовжувалось виконання рішень судів, і так до 2012 року.

Відповідно до наведеного апеляційний суд дійшов висновків про обґрунтованість доводів позивача з огляду на те, що аналізом наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що рішення Ялтинського міського суду АР Крим не було виконано впродовж тривалого часу, було порушено права ОСОБА_3, гарантовані п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна з таких підстав.

Установлено, що на підставі рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 09 січня 1997 року позовні вимоги ОСОБА_3 до Лівадійської селищної ради про оскарження неправомірних дій виконавчого комітету Лівадійської селищної ради задоволені та зобов'язано Лівадійську селищну раду прийняти рішення по суті заяви ОСОБА_3 про надання йому земельної ділянки під індивідуальне житлове будівництво в порядку та на підставах, передбачених ст. 19 ЗК України.

На підставі рішення Ялтинського міського суду від 23 квітня 2001 року скарга ОСОБА_3 на неправомірні дії державного виконавця Ялтинського міського відділу державної виконавчої служби та бездіяльність Лівадійської селищної Ради задоволена. Визнані дії державного виконавця Ялтинського міського відділу виконавчої служби та дії виконавчого комітету Лівадійської селищної Ради в частині виконання рішення Ялтинської міського суду від 09 січня 1997 року неправомірними; зобов'язано державного виконавця Ялтинського міського відділу виконавчої служби скасувати постанову про закриття виконавчого провадження № 2-265/97 року та продовжити виконання рішення Ялтинського міського суду від 09 січня 1997 року, яким зобов'язано Лівадійську селищну раду прийняти рішення по суті заяви ОСОБА_3 про надання йому земельної ділянки під індивідуальне житлове будівництво в порядку та на підставах, передбачених ст. 19 ЗК України; зобов'язано Лівадійську селищну раду провести відвід земельної ділянки та надати ОСОБА_3 державний акт на право користування земельною ділянкою під індивідуальне житлове будівництво.

Ухвалою Ялтинського міського суду від 29 травня 2003 року зазначене рішення було роз'яснено.

Ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 01 вересня 2003 року скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, змінено ухвалу Ялтинського міського суду від 29 травня 2003 року із зазначенням того, що рішення про надання земельної ділянки ОСОБА_3 підлягає виконанню відповідно до п. 1 Перехідних положень ЗК України (2768-14) , який набрав чинності з 01 січня 2001 року.

Ухвалою Верховного Суду України від 25 січня 2005 року касаційну скаргу Лівадійської селищної Ради відхилено.

Ухвалою Ялтинського міського суду від 26 березня 2007 року задоволено подання начальника державної виконавчої служби м. Ялти та роз'яснено порядок виконання рішення Ялтинського міського суду від 23 квітня 2001 року - зобов'язати Лівадійську селищну раду на найближчій сесії розглянути по суті заяву ОСОБА_3 і надати йому земельну ділянку для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку, господарських споруд та будівель, з укладенням договору дострокової оренди.

Рішенням Ялтинського міського суду від 27 квітня 2005 року позовні вимоги ОСОБА_3 до Лівадійської селищної ради про скасування рішення та відшкодування моральної шкоди задоволені частково. Рішення 10 сесії 24 скликання Лівадійської селищної ради від 21 березня 2003 року № 3 скасовано та зобов'язано Лівадійську селищну Раду надати ОСОБА_3 земельну ділянку для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку, господарських будівель та споруд з укладанням договору дострокової оренди. Стягнуто моральну шкоду в сумі 500 грн та судові витрати у сумі 34 грн.

На виконання вищезазначених рішень суду ОСОБА_3 неодноразово направляв заяви про примусове виконання рішення суду, а саме 16 грудня 1999 року, 02 вересня 2002 року, 07 жовтня 2002 року, 03 червня 2005 року, 10 квітня 2000 року, 23 та 29 червня 2002 року, 03 листопада 2003 року, 22 серпня 2006 року, 08 жовтня 2009 року, 19 липня 2011 року.

Крім того, ОСОБА_3 неодноразово звертався зі звернення до керівництва Головного управління юстиції Міністерства юстиції в АР Крим, Прокуратури АР Крим та прокуратури м. Ялти з приводу неналежного виконання державними виконавцями рішення суду, на що отримував відповіді, які долучені до матеріалів справи.

На підставі постанов державного виконавця Ялтинського міського відділу державної виконавчої служби Ялтинського міського управління юстиції від 26 лютого, від 12 листопада 2003 року, від 28 серпня 2006 року, від 21 квітня 2010 року, від 25 травня 2010 року, від 20 вересня 2010 року, від 13 жовтня 2011 року на голів Лівадійської селищної ради ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі вимог Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) за невиконання рішення суду неодноразово накладено штрафи у сумах 170 грн, 340 грн, 680 грн, про що ОСОБА_3 було повідомлено.

Також на підставі постанов держаного виконавця від 06 грудня 2010 року, від 05 та 28 травня 2012 року, від 11 та 27 червня 2012 року виконавчому комітету Лівадійської селищної ради поновлено строк на добровільне виконання виконавчого листа № 2-1364.

Відповідно до вимог ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до Земельного кодексу України (2768-14) , громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності, зокрема, за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом (ст. 116).

Порядок отримання земельної ділянки у власність чи користування визначається законодавством, що діє на момент звернення особи до відповідного компетентного органу.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, наявність судового рішення про зобов'язання Лівадійської селищної ради надати позивачу земельну ділянку, останнього від додержання встановленого законом порядку набуття земельних ділянок у власність (користування) не звільняє.

Вирішення питань надання земельних ділянок у власність чи користування до компетенції органів державної виконавчої служби не належить.

Як вбачається з матеріалів справи, 29 квітня 2011 року на пленарному засіданні 8 сесії 6 скликання Лівадійської селищної ради надано дозвіл ОСОБА_3 на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 0,1 га для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку, господарських будівель та споруджень (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 із земель Лівадійської селищної ради.

Разом із тим, зважаючи на відсутність в справі доказів виконання позивачем зазначеного рішення, яке є безумовною підставою вирішення селищною радою питання про передачу земельної ділянки, відсутність доказів прийняття селищною радою рішення про передачу земельної ділянки позивачу, висновків про протиправність бездіяльності державної виконавчої служби та спричинення позивачу моральної шкоди апеляційний суд дійшов безпідставно.

Оскільки державними виконавцями було виконано усі вимоги Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) в частині примусового виконання рішення суду, накладенні штрафів у зв'язку з його невиконанням, судом першої інстанції було ухвалено законне і обґрунтоване рішення, яке скасоване апеляційним судом помилково.