Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Гончара В.П.,

суддів: Дербенцевої Т.П., Карпенко С.О.,

Олійник А.С., Савченко В.О.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради "Міськводоканал" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4, який діє від імені ОСОБА_3, на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2013 року,

У жовтні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування вимог посилаючись на те, що з 23 березня 1994 року він перебував у трудових відносинах з Дніпродзержинським виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарства, яке в подальшому змінило назву на комунальне виробниче підприємство Дніпродзержинської міської ради "Міськводоканал" (далі - КВП "Міськводоканал"). З 17 березня 2007 року позивач працював на посаді начальника дільниці по експлуатації мереж водопроводу та каналізації Дніпровського району. 16 листопада 2009 року у зв'язку з ліквідацією підприємства позивача було звільнено із займаної посади. 13 грудня 2010 року позивач призначений на посаду заступника головного інженера КВП "Міськводоканал", 17 серпня 2011 року призначений на посаду головного інженера КВП "Міськводоканал", 16 січня 2012 року переведений на посаду старшого майстра комплексу по експлуатації очисних споруд каналізації правого берега та 13 березня 2012 року переведений на посаду інженера по промисловості служби збуту КВП "Міськводоканал". Наказом генерального директора КВП "Міськводоканал" від 10 вересня 2012 року № 115-з припинено трудовий договір з ОСОБА_3 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату. Позивач вважав звільнення незаконним та необґрунтований, так як він мав переважне право на залишення на роботі, оскільки є інвалідом третьої групи та має на утриманні неповнолітню дитину. У зв'язку з викладеним, просив поновити його на роботі на посаді інженера по промисловості служби збуту КВП "Міськводоканал" Дніпропетровської області; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 11 вересня 2012 року та моральну шкоду у розмірі 6 000 грн.

Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 лютого 2013 року позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_3 на посаді інженера з промисловості служби збуту комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради "Міськводоканал". Стягнуто з комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради "Міськводоканал" на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 13 111 грн 20 коп. та моральну шкоду у розмірі 500 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2013 року рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 лютого 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати вказане рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано доказів про зміни в організації виробництва та праці, зокрема скорочення чисельності або штату працівників; ОСОБА_3 мав переважне право на залишення на роботі. Крім того, позивач є членом первинної профспілкової організації КВП "Міськводоканал", профспілковий комітет первинної профспілкової організації КВП "Міськводоканал" не надав згоди на звільнення ОСОБА_3, тому позивач підлягає поновленню на роботі на посаді інженера з промисловості служби збуту КВП "Міськводоканал" та на його користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, дійшов висновку про те, що позивач не мав переважного права на залишення на роботі та був звільнений з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату, а не з підстав інвалідності. Окрім того, апеляційний суд виходив із того, що профспілковий комітет первинної профспілкової організації КВП "Міськводоканал" не обґрунтував відмови у надані згоди на звільнення позивача.

Однак з такими висновками апеляційного суду в повній мірі погодитись не можна.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Порядок вивільнення працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці та порядок врахування переважного права працівника на залишення на роботі встановлено ст. ст. 42, 49-2 КЗпП України.

Судами встановлено, що з 23 березня 1994 року ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з Дніпродзержинським виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарства, яке в подальшому змінило назву на КВП "Міськводоканал".

З 17 березня 2007 року позивач працював на посаді начальника дільниці по експлуатації мереж водопроводу та каналізації Дніпровського району. 16 листопада 2009 року у зв'язку з ліквідацією підприємства позивача було звільнено із займаної посади.

13 грудня 2010 року позивача прийнято на посаду заступника головного інженера КВП "Міськводоканал", 17 серпня 2011 року переведено на посаду головного інженера КВП "Міськводоканал", 16 січня 2012 року переведено на посаду старшого майстра комплексу по експлуатації очисних споруд каналізації правого берега та 13 березня 2012 року переведено на посаду інженера по промисловості служби збуту КВП "Міськводоканал".

Наказом генерального директора КВП "Міськводоканал" від 10 вересня 2012 року № 115-з припинено трудовий договір з ОСОБА_3 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату.

Відповідно до протоколу спільного засідання профспілкового комітету та адміністрації КВП "Міськводоканал" від 06 вересня 2012 року профспілковий комітет КВП "Міськводоканал" не надав згоди на звільнення ОСОБА_3 з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до положень ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема, працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Ухвалюючи рішення про відмову у позові, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивач не мав переважного права на залишення на роботі, тобто виходив із рівності умов продуктивності праці та кваліфікації позивача та інших працівників на аналогічних посадах. Однак, дійшовши такого висновку, суд не перевірив доводи позивача про його переважне право на залишення на роботі перед іншими працівники на аналогічних посадах, зокрема: більш тривалий безперервний стаж роботи на даному підприємстві, інвалідність третьої групи та перебування на його утриманні неповнолітньої дитини; та не звернув увагу на те, що ст. 42 КЗпП України не містить вичерпного переліку працівників, яким надається переважне право на залишення на роботі.

Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) , розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

У порушення вимог ст. ст. 213, 214, 303, 316 ЦПК України апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, на вищевказані вимоги закону та роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України уваги не звернув; не з'ясував, які є докази зміни в організації виробництва і праці; не перевірив доводи, якими позивач обґрунтовував вимоги, щодо переважного права на залишення на роботі та відсутності згоди профспілкового комітету на його звільнення; не дослідив повний текст протоколу засідання профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_3 та не з'ясував підстави такої відмови, тому дійшов передчасного висновку про відмову у позові.

Відповідно до ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки апеляційним судом допущені порушення норм матеріального і процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2013 року скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.