за касаційною скаргою ОСОБА_4 в особі представника за довіреністю ОСОБА_6 на рішення Будьоннівського районного суду м. Донецька від 22 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 04 вересня 2013 року,

У лютому 2011 року ОСОБА_3 звернувся із позовом до ОСОБА_4, в якому просив стягнути на його користь 47 377 грн 81 коп. матеріальної шкоди та 10 000 грн моральної шкоди, завданою дорожньо-транспортною пригодою, скоєною з вини відповідача.

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 31 серпня 2010 року, керуючи автомобілем марки "Hyundai Accent", д.н.з. НОМЕР_1, він рухався по головній дорозі, а ОСОБА_4, керуючи автомобілем марки "ЗАЗ", д.н.з. НОМЕР_2, рухався по другорядній дорозі та не уступив дорогу автомобілю "МАЗ", д.н.з. НОМЕР_3, внаслідок чого автомобіль марки "МАЗ", д.н.з. НОМЕР_3, та автомобіль марки "Hyundai Accent", д.н.з. НОМЕР_1, який належить йому на праві власності, зіткнулися. У результаті вказаного зіткнення його автомобіль зазнав механічних пошкоджень. Зазначив, що постановою Волноваського районного суду Донецької області від 08 жовтня 2010 року ОСОБА_4 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та притягнуто до адміністративної відповідальності.

Позивач зазначив, що згідно із висновком експерта № 1291 експертного автотоварознавчого дослідження від 15 жовтня 2010 року, проведеного ТОВ "Єксперт", розмір завданої йому матеріальної шкоди становить 71 727 грн 81 коп., із яких страхова компанія, у якій був застрахований автомобіль марки "ЗАЗ", сплатила страхове відшкодування у розмірі 24 750 грн, а тому просив стягнути із відповідача різницю, що залишилась невиплаченою в сумі, 47 377 грн 81 коп., та моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

Рішенням Будьоннівського районного суду м. Донецька від 22 липня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 47 377 грн 81 коп. у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 2 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 04 вересня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Будьоннівського районного суду м. Донецька від 22 липня 2013 року залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходили із того, що цивільна відповідальність ОСОБА_4 була застрахована, страховик відповідно до поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності в рамках ліміту відшкодував шкоду, заподіяну під час ДПТ майну третіх осіб, а різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) у розмірі 47 377 грн 81 коп. повинен відшкодовувати безпосередньо відповідач.

Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим майновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала.

Згідно із ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню у повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у особи, що її завдавала, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки - незалежно від наявності вини.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 31 серпня 2010 року ОСОБА_3, керуючи автомобілем марки "Hyundai Accent", д.н.з. НОМЕР_1, рухався по головній дорозі, у той час ОСОБА_4, керуючи автомобілем марки "ЗАЗ", д.н.з. НОМЕР_2, рухався по другорядній дорозі та не уступив дорогу автомобілю "МАЗ", д.н.з. НОМЕР_3, внаслідок чого автомобіль марки "МАЗ", д.н.з. НОМЕР_3, та автомобіль марки "Hyundai Accent", д.н.з. НОМЕР_1, який належить на праві власності ОСОБА_3, зіткнулися (а.с. 105-108).

У результаті вказаного зіткнення автомобілю, який належить на праві власності ОСОБА_3, було завдано механічні пошкодження.

Постановою Волноваського районного суду Донецької області від 08 жовтня 2010 року ОСОБА_4 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та притягнуто до адміністративної відповідальності (а.с. 31).

Згідно із висновком експерта № 1291 експертного автотоварознавчого дослідження від 15 жовтня 2010 року, проведеного ТОВ "Єксперт", розмір завданої ОСОБА_3 матеріальної шкоди, спричиненої внаслідок ДТП, становить 71 727 грн 81 коп. (а.с. 11-14).

Відповідно до вимог ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечувалося сторонами, що на виконання умов договору страхування страховою компанією, у якій було застраховано автомобіль марки "ЗАЗ", д.н.з. НОМЕР_2, виплачено ОСОБА_3 страхове відшкодування у розмірі 24 750 грн (а.с. 10).

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатньої страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Із змісту заявленої ОСОБА_3 позовної заяви вбачається, що останній просив стягнути із відповідача на свою користь різницю матеріальної шкоди, спричиненої внаслідок ДТП, яка залишилась невиплаченою, в сумі 47 377 грн 81 коп. (а.с. 4, 5).

Проте у заперечення на позовну заяву ОСОБА_4 стверджував, що на час звернення до суду автомобіль марки "Hyundai Accent", д.н.з. НОМЕР_1, який належить на праві власності ОСОБА_3, вже відремонтовано (а.с. 155, 156).

З огляду на викладене колегія суддів касаційного суду вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції на порушення вимог ст. ст. 212 - 214 ЦПК України належним чином не перевірив доводів відповідача, викладених у запереченнях на позовну заяву, та не врахував того, що на день ухвалення рішення судом автомобіль позивача був відремонтований, не застосував положення ч. 2 ст. 1192 ЦК України, згідно з якими розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі, у зв'язку з чим не встановив дійсної майнової шкоди, оскільки при наявності проведення ремонту суд, визначаючи розмір шкоди, має виходити з прямої дійсної шкоди, а не з витрат, які мають бути здійснені у подальшому.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України та роз'яснень, викладених у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" (v0012700-08) , перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовано норми матеріального й процесуального права, досліджувати докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суд першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Таким чином, зазначеними положеннями цивільного процесуального законодавства на апеляційний суд покладено обов'язок перевіряти законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, встановлені судом фактичні обставини і усувати недоліки, допущені судом першої інстанції.

Переглядаючи рішення в апеляційному порядку, апеляційний суд у порушення вимог ст. 303 ЦПК України на зазначені положення закону та обставини справи уваги не звернув, не перевірив доводів апеляційної скарги та законність ухваленого рішення, в межах заявлених вимог та у межах своїх повноважень не усунув допущених місцевим судом недоліків.

За викладених обставин колегія суддів вважає, що рішення Будьоннівського районного суду м. Донецька від 22 липня 2013 року та ухвала апеляційного суду Донецької області від 04 вересня 2013 року підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 в особі представника за довіреністю ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Будьоннівського районного суду м. Донецька від 22 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 04 вересня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.