розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, державного підприємства Міністерства оборони України "102 Підприємство електричних мереж", третя особа - приватне акціонерне товариство "Енергетична компанія "Севастопольенерго", про визнання права власності, усунення перешкод в користуванні власністю за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - на рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 12 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 29 серпня 2013 року,

У листопаді 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що для забезпечення електроенергією житлового будинку, розташованого на земельних ділянках № № НОМЕР_1, НОМЕР_2 у садівничому товаристві "Фіолет" (далі - СТ "Фіолет") у м. Севастополі, що належав його дружині - ОСОБА_6, він придбав та за погодженням з державним підприємством "102 підприємство електромереж" Міністерства оборони України (далі - ДП "102 підприємство електромереж") встановив комплектну трансформаторну підстанцію (далі КТП), якій в подальшому присвоєно № 187. 27 листопада 2001 року його дружина уклала з ДП "102 підприємство електромереж" договір оренди силового трансформатора. Після смерті дружини він успадкував зазначені житловий будинок із земельними ділянками та КТП-187. Проте до цього КТП самовільно підключилась ОСОБА_4 та споживає електричну енергію, не сплачуючи її вартість, що завдає йому збитки. У липні 2012 року вона звернулася до суду із позовом про визнання права власності на указану КТП-187, однак у задоволенні її позову було відмовлено. Враховуючи викладене, позивач просив визнати за ним право власності на КТП-187, усунути перешкоди у користуванні КТП-187 шляхом зобов'язання ОСОБА_4 припинити незаконне безоплатне споживання електроенергії через КТП-187 та відключити її будинок від електропостачання через КТП-187.

Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 12 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Севастополя від 29 серпня 2013 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на комплексну трансформаторну підстанцію № 187, розташовану у межах ділянки НОМЕР_3 у СТ "Фіолент" у м. Севастополі. Усунуто ОСОБА_3 перешкоди у користуванні власністю та зобов'язано ОСОБА_4 припинити користування КТП-187 та відключитись від КТП-187. Розподілено судові витрати.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що підключення до КТП-187 відповідачкою проведено несанкціоновано, доказів укладення договорів користування електроенергією нею не надано. При цьому позивач довів своє право власності на КТП-187, що згідно зі ст. 392 ЦК України є підставою для задоволення позову.

Проте повністю з такими висновками судів погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що 24 жовтня 2001 року ДП "102 підприємство електромереж" надало ОСОБА_6 технічні умови на енергопостачання садового будинку, розташованого на земельних ділянках № № НОМЕР_1, НОМЕР_2 у СТ "Фіолет" у м. Севастополі.

21 листопада 2001 року ОСОБА_3 придбав у ПВКП "Юніон" комплектну трансформаторну підстанцію-72, а ОСОБА_6 27 листопада 2001 року взяла у ДП "102 підприємство електромереж" в оренду силовий трансформатор.

Після смерті ОСОБА_6 позивач уклав із публічним акціонерним товариством "Енергетична компанія "Севастопольенерго" (далі - ПАТ "ЕК "Севастопольенерго") договір користування електроенергією.

Пред'являючи позов про визнання права власності на КТП-187, ОСОБА_3 посилався на те, що саме він її придбав та встановив, а ОСОБА_4 оспорює його право власності шляхом звернення до суду про визнання права власності на КТП-187 за нею.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права. Способом захисту права та інтересу є, зокрема, визнання права.

Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Проте суди на зазначені норми уваги не звернули і належним чином не з'ясували, у чому саме полягає порушення, невизнання або оспорювання права власності ОСОБА_3 відповідачкою з урахуванням того, що ОСОБА_4 було відмовлено у задоволенні позову про визнання права власності на КТП-187. При цьому правовою підставою для визнання права власності згідно ст. 392 ЦК України може бути лише наявність правовідносин, з яких випливає, що саме відповідач є учасником цих правовідносин. Проте суди не вказали, які правовідносини відносно права власності виникли саме між позивачем і ОСОБА_4, крім оспорення права.

Висновок судів про визнання права власності на КТП -187 за позивачем є передчасним, оскільки у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України суди належним чином не перевірили та не вказали у судових рішеннях, на підставі яких саме документів КТП-72 набув інший номер, зокрема 187, та не встановили точного місцезнаходження придбаного позивачем КТП, а також наявності у нього договору оренди землі, на якій він розташований.

Крім того, суди не перевірили тверджень відповідачів про те, що до складу КТП-187 входить силовий трансформатор ТМ-100/6/0,4 кВа, який належить ДП "102 підприємство електромереж". Тобто, визнавши право власності на КТП-187 за позивачем, суди без належної правової підстави позбавили ДП "102 підприємство електромереж" права власності на силовий трансформатор, який було передано позивачеві в оренду, а не у власність.

Отже, задовольняючи позов, суди у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України доводів сторін по суті позовних вимог не перевірили; фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином не встановили; не визначились які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; не обґрунтували висновку про визнання за позивачем права власності на майно, яке перебуває у власності іншої особи, не навели правових підстав для такого висновку та не послались на норму права яка підлягає застосуванню.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. ст. 212, 213 ЦПК України щодо оцінки доказів та законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування.