розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Харківської міської ради про визнання права власності, відшкодування шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником ОСОБА_4, на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 серпня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 24 вересня 2013 року,

У квітні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1, зобов'язати Харківську міську раду або відповідний її виконавчий орган виконати передбачені чинним законодавством України дії, необхідні і достатні для компенсації в передбаченій законом формі ОСОБА_3 втрати житлового приміщення, яке належало йому на праві власності, а саме: квартиру АДРЕСА_1.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 серпня 2013 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 24 вересня 2013 року, провадження у справі закрито.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвали судів першої й апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Закриваючи провадження у цій справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з наявності передбачених п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України підстав, оскільки як встановив суд, спір, який виник між сторонами у справі, не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, так як вимоги позову фактично зводяться до оскарження дій та бездіяльності Харківської міської ради щодо знесення житла позивача і такий спір має розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна з таких підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України однією з підстав закриття провадження у справі є подання заяви, яка не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до вимог ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

У ст. ст. 2, 17 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів суб'єктів права у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування при здійсненні ними власних управлінських функцій; компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктами владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, з огляду на вищезазначене справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, який виник між конкретними суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у правовідносинах, які передбачають владний вплив уповноваженого законом одного (суб'єкта владних повноважень) на поведінку іншого (підпорядкованого) суб'єкта, які відповідно до законодавства зобов'язані виконувати його вимоги та приписи.

Крім того, вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень ( п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органами державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно й прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Критеріями розмежування справи цивільного судочинства від справи адміністративного судочинства є одночасно: суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Проте на порушення вимог ст. ст. 212- 215 ЦПК України суд першої інстанції з допущенням помилки визначив предмет спору, який виник між сторонами у справі, не з'ясувавши належним чином змісту і характеру правовідносин, що виникли, а також процесуального статусу сторін, і не врахував, що цивільні процесуальні правовідносини можуть виникнути тільки між носіями цивільних процесуальних прав і обов'язків у цивільному процесі, сторонами в якому є особи, матеріально-правовий спір між якими є предметом розгляду і вирішення судом.

Спір у справі, що розглядається, не стосується захисту прав, свобод і інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а заявлений позивачем на захист порушених житлових прав на підставі вимог ст. ст. 110, 112, 174 ЖК Української РСР, ст. 386 ЦК України, тому розгляд таких справ згідно з положеннями ст. 15 ЦПК України відбувається за правилами цивільного судочинства.

Таким чином, суд першої інстанції, закриваючи провадження в справі, не взяв до уваги характер спірних правовідносин, зокрема того, що в даному випадку виник спір про право, а не спір між фізичною особою та суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, а тому даний спір не є публічно-правовим, оскільки виник спір про право, який належить до компетенції загальних судів.

Апеляційний суд, залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, на зазначені порушення уваги не звернув.

Ураховуючи, що суди першої й апеляційної інстанцій на порушення вимог ст. ст. 212 - 215, 303, 315 ЦПК України не дотрималися норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, тому касаційна скарга підлягає задоволенню, а постановлені у справі ухвали - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_4, задовольнити.

Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 серпня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 24 вересня 2013 року скасувати, справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.