розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Іларіонівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області, ОСОБА_4, третя особа - Синельниківське відділення Державного комітету України із земельних ресурсів, про визнання права власності та повернення майна з чужого незаконного володіння, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2013 року,

У жовтні 2005 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 03 березня 1993 року рішенням 13 сесії 21 скликання Іларіонівської селищної ради йому була передана в довічне володіння для індивідуального житлового будівництва земельна ділянка площею 1 500 кв.м. Рішенням 15 сесії 22 скликання Іларіонівської селищної ради від 28 серпня 1997 року дана земельна ділянка була передана йому безоплатно в приватну власність. На підставі цього рішення 20 грудня 1997 року йому був виданий державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_2. На цій земельній ділянці вся його родина, батько ОСОБА_4, мати, сестри та брат спільно побудували будинок, при цьому проживали в будинку АДРЕСА_1. Дане домоволодіння разом із земельною ділянкою на той час належало на праві власності його батькові ОСОБА_4

Збудований на його земельній ділянці будинок по АДРЕСА_2 не був введений в експлуатацію та узаконений. У будинку проживала вся їх родина, він не заперечував проти користування його земельною ділянкою. Батьки не мали можливості узаконити спірне домоволодіння, оскільки в порушення вимог чинного законодавства будинок був збудований на земельній ділянці, яка належить йому на праві власності, а не на земельній ділянці, розташованій по АДРЕСА_3, яка була надана його батькові для ведення підсобного господарства. 29 листопада 2001 року його батько оформив на нього договір дарування на домоволодіння АДРЕСА_1. Вся їх родина продовжувала проживати в будинку АДРЕСА_2 до кінця 2003 року, коли їх батько вигнав всіх з дому та сказав, що все це належить йому. Вони всі були вимушені переїхати в домоволодіння АДРЕСА_1. У березні 2005 року він дізнався, що є рішення виконкому Іларіонівської селищної ради від 18 листопада 2004 року № 192, в якому визнано правомірним будівництво їх будинку на ім'я ОСОБА_4 та вказана адреса: вул. Колгоспна, 18, хоча і вся їх родина, і робітники виконкому, і сусіди знають, що будинок збудований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2. Також він дізнався про існування ще одного рішення Іларіонівської селищної ради від 25 листопада 2004 року № 538, за яким земельні ділянки по АДРЕСА_2, передані без врахування державного акта на право власності від 20 грудня 1997 року № 11895 у власність відповідачеві ОСОБА_4 на підставі нібито маючого в останнього державного акту на право власності на цю ж земельну ділянку за від 12 червня 2003 року за № 024785.

У процесі попереднього розгляду справи стало відомо, що рішенням 42 сесії 4 скликання Іларіонівської селищної ради від 04 листопада 2005 року № 748 припинено дію рішення 20 сесії 23 скликання від 19 липня 2001 року "Про передачу земельних ділянок в приватну власність та користування" (земельні ділянки по АДРЕСА_2) та дію рішення 29 сесії 4 скликання від 25 листопада 2004 року за № 538 "Про передачу земельних ділянок в приватну власність та користування" (земельні ділянки по АДРЕСА_2) відносно ОСОБА_4 При цьому згідно з цим рішенням ОСОБА_4 було зобов'язано передати документи, які помилково посвідчують його право на землю, до районного відділу земельних ресурсів, але останній дане рішення не виконав, державний акт серії ДП № 024785, виданий 12 червня 2003 року, кадастровий № 1224855300020030019, який посвідчує його право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0, 30 га по АДРЕСА_2, до відділу земельних ресурсів не передав.

Враховуючи викладене, позивач просив суд визнати за ним право власності на земельну ділянку загальною площею 0, 174 га за адресою: АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства; припинити дію державного акта на право власності на земельну ділянку серії ДП № 024785, кадастровий № 1224855300020030019 виданий 12 червня 2003 року на ім'я ОСОБА_4, як такого, що виданий з порушеннями норм чинного законодавства України та який порушує його право власності; витребувати із незаконного володіння та користування ОСОБА_4 земельну ділянку загальною площею 0, 174 га за адресою: АДРЕСА_2 як йому неналежну; стягнути з відповідачів судові витрати.

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2013 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2013 року, позов задоволений частково.

Припинено дію державного акта на право власності на земельну ділянку серії ДП 024785, кадастровий № 1224855300020030019, який виданий 12 червня 2003 року на ім'я ОСОБА_4

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі заявник, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2013 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивач вже має право власності на земельну ділянку площею 0, 174 га по АДРЕСА_2 згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії ДП СВ № 011895, який не скасовано. Крім того, нормами земельного законодавства передбачений порядок передачі фізичним особам земельних ділянок в приватну власність, яка набувається за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, а отже, позовну вимогу про визнання права власності на земельну ділянку загальною площею 0, 174 га за адресою АДРЕСА_2 суди визнали безпідставною. Крім того, суди вважають не обґрунтованою належним чином й позовну вимогу щодо витребування із незаконного володіння та користування ОСОБА_4 даної земельної ділянки, оскільки суду не надано належних доказів, що відповідач є власником розташованого на ній житлового будинку, не надано також належних документальних підтверджень щодо неправомірного заволодіння земельною ділянкою. Крім того, позивачем не зазначено способу витребування належного йому майна. За таких обставин зазначені позовні вимоги суди визнали такими, що не знайшли свого повного підтвердження у процесі судового розгляду, у зв'язку з чим в їх задоволенні було відмовлено.

Визнаючи припиненою дію державного акта на право власності на земельну ділянку серії ДП 024785, кадастровий № 1224855300020030019, виданого 12 червня 2003 року на ім'я ОСОБА_4, суди виходили з того, що даний державний акт був виданий ОСОБА_4 12 червня 2003 року на підставі рішення Іларіонівської селищної ради 20 сесії 23 скликання від 18 липня 2001 року, яким йому було передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства в АДРЕСА_2, площею 0,30 га, але дані про реєстрацію державного акта ДП № 024785 на ім'я ОСОБА_4 з кадастровим № 1224855300020030019 в Державному реєстрі земель Дніпропетровської області відсутні. Згідно рішення Іларіонівської селищної ради 42 сесії 4 скликання № 748 від 04 листопада 2005 року припинено дію рішення 20 сесії 23 скликання від 18 липня 2001 року "Про передачу земельних ділянок в приватну власність та користування" відносно громадянина ОСОБА_4, а також його зобов'язано передати документи, які помилково посвідчують його право на землю до районного відділу земельних ресурсів, але останній спірний державний акт до відділу Держкомзему не передав.

Виходячи з норм земельного законодавства, державний акт на право власності на земельну ділянку є правовстановлюючим документом, який видається на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування, тому вимога про припинення дії державного акта на право власності на земельну ділянку є похідною й залежить від доведеності незаконності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого виданий оспорюваний державний акт, а тому за таких обставин суди визнали необхідним задовольнити позовну вимогу про припинення дії даного державного акта у зв'язку з припиненням дії рішення Іларіонівської селищної ради, на підставі якого видавався державний акт, а не у зв'язку з порушеннями норм чинного законодавства України та порушенням права власності позивача.

Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) у мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції України (254к/96-ВР) , на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, на ст.ст. 10, 11, 60, 212 та 214 ЦПК України (ст. 224-226 ЦПК - при ухваленні заочного рішення) й інші норми процесуального права, керуючись якими, суд установив обставини справи, права та обов'язки сторін.

Суд першої інстанції не навів посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права, які передбачають припинення дії державного акта про право власності на земельну ділянку.

У порушення вимог, передбачених статтями 303, 315 ЦПК України, суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив рішення суду першої інстанції на предмет законності та обґрунтованості.

Враховуючи, що суди частково задовольняючи позовні вимоги та визнаючи припиненою дію державного акта на право власності на земельну ділянку, на зазначене не звернули уваги, не визначилися зі способам захисту прав та інтересів позивача відповідно до ст. 16 ЦК України, не встановили фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не визначилися з нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2013 року в частині припинення дії державного акта на право власності на земельну ділянку серії ДП 024785, кадастровий № 1224855300020030019, виданого 12 червня 2003 року на ім'я ОСОБА_4, скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.