розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про визнання недійсним підвищення відсоткової ставки та припинення договору поруки, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 березня 2013 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2013 року,

У травні 2012 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те, що між позивачем та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір від 10 квітня 2007 року, ним одержані кошти для придбання квартири в сумі 28 320,00 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 12 % річних. У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором з ОСОБА_6, ОСОБА_7 10 квітня 2007 року було укладено договір іпотеки, за яким відповідачі надали в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1. У зв'язку з невиконанням грошового зобов'язання і несплати кредиту відповідачем ОСОБА_6 позивач просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки та виселити з будинку відповідачів.

У грудні 2012 року ОСОБА_7 звернулась до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсним підвищення відсоткової ставки та припинення договору поруки, посилаючись на те, що банком в односторонньому порядку було змінено відсоткову ставку за користування кредитом, у зв'язку з чим збільшився обсяг її відповідальності. Просила суд визнати недійсним підвищення відсоткової ставки та визнати припиненим договір поруки від 10 квітня 2007 року, укладений між нею та ПАТ КБ "ПриватБанк".

Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 березня 2013 року позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу предмету іпотеки ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладенням від імені відповідачів договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

У задоволенні позову щодо виселення відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_7, малолітньої дитини ОСОБА_8 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_7 задоволено частково. Припинено договір поруки між ОСОБА_7 та ПАТ КБ "ПриватБанк", укладений від 10 квітня 2007 року.

В іншій частині зустрічних позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2013 року рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 березня 2013 року в частині задоволення позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні заявлених вимог. У частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "ПриваБанк" про виселення рішення суду першої інстанції змінено в частині щодо підстав обґрунтування відмови в позові.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні зустрічних вимог ОСОБА_7 відмовити, в іншій частині залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 березня 2013 року в частині відмови в задоволенні вимог ОСОБА_7 про визнання недійсним підвищення відсоткової ставки апеляційним судом не переглядалось, а відтак не є предметом касаційного перегляду в силу положень ст. 324 ЦПК України.

Перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.

Задовольняючи частково позов банку про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості заявлених позивачем вимог.

Відмовляючи в позові банку про виселення відповідачів, суд першої інстанції посилався на порушення прав малолітньої дитини відповідачів, яка народилась після передачі квартири в іпотеку.

Задовольняючи зустрічні вимоги ОСОБА_7 щодо визнання договору порука припиненим, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційним суд, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимоги ОСОБА_7 про визнання договору поруки припиненим на підставі ст. 559 ЦК України, відповідно до якої порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу від імені відповідачів та відмовляючи в цій частині в задоволенні позовних вимог банку, суд апеляційної інстанції виходив з того, що звернення стягнення в такий спосіб не передбачено Законом України "Про іпотеку" (898-15) .

Змінюючи підстави обґрунтування відмови в задоволенні вимог банку про виселення, суд апеляційної інстанції керувався положенням ч. 2 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" та дійшов висновку, що відповідачем не було дотримано встановлений законом порядок виселення.

Проте висновки судів попередніх інстанцій зроблені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Судами встановлено, що між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № DZB0GK05290202 від 10 квітня 2007 року, відповідно до якого останнім отримані кошти в сумі 28 320 доларів США для придбання квартири.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором з відповідачем ОСОБА_6 10 квітня 2007 року був укладений договір іпотеки, згідно з яким відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, належну йому на праві власності.

У період дії кредитного договору відповідач не дотримувався його умов і станом на 14 травня 2012 року заборгованість по кредитному договору склала 37 263, 79 дол. США.

Також судами встановлено, що 10 квітня 2007 року між банком і ОСОБА_7 був укладений договір поруки, згідно з яким ОСОБА_7 поручилась за виконання ОСОБА_6 зобов'язань перед банком за кредитним договором.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог банку в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, суд апеляційної інстанції помилково дійшов висновку, що позивач звернувся до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, який не передбачений Законом України "Про іпотеку" (898-15) .

Відповідно до положень ст. 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Згідно з п. 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів, що виникають з кредитних правовідносин" (v0005740-12) резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України "Про іпотеку", так і положенням п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України

Отже, зазначений позивачем спосіб реалізації предмету іпотеки не є позовною вимогою, а лише є визначенням бажаного позивачем способу реалізації.

Таким чином, суд апеляційної інстанції в порушення норм ст. 39 Закону України "Про іпотеку" та п. 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5"Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк".

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог ОСОБА_7 про визнання недійсним підвищення відсоткової ставки та припинення договору поруки, суд апеляційної інстанції виходив з того, що обсяг відповідальності поручителя за кредитним договором внаслідок зміни процентної ставки збільшився, що є підставою для припинення договору поруки.

Проте згідно з п. 2.3.1. кредитного договору № DZB0GK05290202 від 10 квітня 2007 року банк в односторонньому порядку має право змінювати процентну ставку за кредитом при настанні певних умов, а саме: зміна курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або середньозваженої ставки по кредитах банків у відповідній валюті (по статистиці НБУ).

Відповідно до п. 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) та відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а, отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.

Не можна вважати обґрунтованими та законними рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні вимог позивача про виселення, оскільки судами не досліджено всіх матеріалів справи, не надано оцінку доказам, наданим в обґрунтування заявлених вимог та заперечень, не вирішено питання щодо вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, що є підставою для розгляду такої вимоги.

Таким чином, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосуванням норм матеріального права, що відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішення і передачі справи на новий розгляд. Оскільки зазначені порушення було допущено судом першої інстанції та не усунено судом апеляційної інстанції, справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 березня 2013 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2013 року скасувати, справу повернути на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.