розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Кредитної спілки "Україна" про стягнення заборгованості за депозитним вкладом, за касаційними скаргами ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3, кредитної спілки "Україна" та ОСОБА_5, яка діє в інтересах кредитної спілки "Україна" на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2009 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 29 серпня 2013 року,

У березні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 26 травня 2008 року між ним, як членом КС "України", та КС "Україна" був укладений договір внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок № НОМЕР_1 за програмою Ювілейна, за яким він вніс внесок на депозитний рахунок в розмірі 25 000 грн. на строк 12 місяців, до 26 травня 2009 року, під 28 % річних за користування депозитом. Відповідно до п. 3.3 Договору він здійснив додаткові внески на рахунок, всього на суму 137 000 грн.

11 листопада 2008 року він звернувся з заявою про дострокове повернення внеску, але відповідач відмовив йому в цьому. Відповідно до п. 3.5 Договору у випадку дострокового повернення суми внеску відсоткова ставка перераховується із рахунку 1 % річних. Однак у встановлений термін, 20 грудня 2008 року, відповідач не повернув йому внесок в сумі 137 000 грн. та не сплатив проценти за прострочення повернення вкладу в сумі 8 827 грн. Всього сума заборгованості за вкладом становить 145 827 грн.

Враховуючи вказане, позивач уточнивши позовні вимоги, просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за вкладом станом на 26 березня 2009 року в сумі 156 180 грн., у тому числі: 137 000 грн. - сума внеску; 19 180 грн. - сума процентів за прострочення повернення вкладу.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2009 року, позов ОСОБА_3 було задоволено. Стягнуто з КС "Україна" на користь ОСОБА_3 заборгованість за депозитним вкладом в розмірі 156 180 грн., що складається з суми вкладу в розмірі 137000 грн., нарахованих процентів в розмірі 19180 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 29 серпня 2013 року, рішення суду першої інстанції було змінено, позов ОСОБА_3 було задоволено частково. В задоволенні позову в частині вимог про стягнення депозитного вкладу відмовлено. Стягнуто з КС "Україна" на користь ОСОБА_3 проценти за прострочення повернення вкладу в розмірі 311,53 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, яка діє в інтересах КС "Україна" просить скасувати рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду в частині стягнення з кредитної спілки "Україна" на користь ОСОБА_3 процентів за прострочення повернення вкладу в розмірі 311,53 грн. та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі кредитна спілка "Україна" просить скасувати рішення апеляційного суду в частині стягнення з кредитної спілки "Україна" на користь ОСОБА_3 процентів за прострочення повернення вкладу в розмірі 311,53 грн. та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив із наявності підстав для задоволення позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки 13 березня 2009 року позивачем було отримано вклад у розмірі 137 000 грн., то зобов'язання за договором вкладу вважаються припиненими й законних підстав для задоволення позову в цій частині вимог немає.

При цьому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позов в частині вимог щодо стягнення процентів за прострочення повернення вкладу підлягає частковому задоволенню.

Проте з такими висновками апеляційного суду повністю погодитися не можна.

Судами встановлено, що 26 травня 2008 року між ОСОБА_3, як членом КС "України", та КС "Україна" був укладений договір внеску члена кредитної спілки на депозитний рахунок за програмою Ювілейна, за яким ОСОБА_3, вніс внесок (вклад) на депозитний рахунок № НОМЕР_1 в розмірі 25 000 грн. на строк 12 місяців, до 26 травня 2009 року, під 28 % річних за користування депозитом, а згодом відповідно до п. 3.3 Договору здійснив додаткові внески на рахунок, всього на суму 137000 грн. (а.с. 68-69).

11 листопада 2008 року ОСОБА_3 звернувся з заявою до КС "Україна" про дострокове повернення внеску, але відповідач відмовився від повернення внеску.

Позивач посилається на те, що депозитний вклад до теперішнього часу йому не було повернуто і видатковий касовий ордер він не підписував.

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилався на те, що відповідно до видаткового касового ордеру № ПВ-130309018 від 13 березня 2009 року позивачу було повернуто вклад за договором депозиту від 26 травня 2008 року в розмірі 137 000 грн.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про кредитні спілки" внески (вклади) членів кредитної спілки на депозитні рахунки, а також нарахована на такі кошти та пайові внески плата (проценти) належать членам кредитної спілки на праві приватної власності. Кожний член кредитної спілки має право одержати належні йому кошти у порядку і строки, які визначені відповідно до укладеного з членом кредитної спілки договорами.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У статті 610 ЦК України зазначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно із ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно з ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За правилами ч. 1 ст. 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Оскільки позивач заперечував свій підпис у видатковому касовому ордері, ухвалою апеляційного суду Одеської області від 03 березня 2013 року за клопотанням позивача була призначена судова почеркознавча експертиза, проведення якої було доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Проте, 18 червня 2013 року до апеляційного суду повернулася цивільна справа з повідомленням судового експерта Одеського НДІСЄ Дроздової Т.О. від 10 червня 2013 року про неможливість проведення судової почеркознавчої експертизи.

Відповідно до ст. 150 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Разом з тим, апеляційний суд, вирішуючи справу, не врахував, що в силу ст. 212 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

При цьому доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Проте, суд апеляційної інстанції, у порушення вимог статей 212, 213, 214 ЦПК України належним чином не звернув уваги на належність і допустимість доказів, достатність та взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, зокрема, у порушення вимог ст. 10 ЦПК України та ст. 129 Конституції України порушив принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості та постановив своє рішення виключно на доказах, наданих відповідачем, при цьому належним чином не перевірив доводів та заперечень позивача, не навів ніяких мотивів ухваленого ним судового рішення та обставин, які б спростовували ці заперечення.

Ураховуючи, що фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом при ухваленні рішення у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права не встановлені, суд апеляційної інстанції не визначився з характером спірних правовідносин, таке рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3, кредитної спілки "Україна" та ОСОБА_5, яка діє в інтересах кредитної спілки "Україна" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 29 серпня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.