розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: Управління Держкомзему у Бориспільському районі Київської області, комунальне підприємство Бориспільської районної ради Бориспільське районне "Бюро технічної інвентаризації", комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна", ОСОБА_5, про визнання права власності на спадкове майно; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3 про визнання договору недійсним, визнання права власності на квартиру за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_8 - на рішення апеляційного суду Київської області від 17 жовтня 2013 року,

У серпні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер її батько - ОСОБА_9 За життя він склав заповіт, відповідно до якого заповів доньці квартиру АДРЕСА_1, а садовий будинок та земельну ділянку, розташовані на території садового товариства "Лебедин" (далі - СТ "Лебедин") Кіровської сільської ради Бориспільського району Київської області, заповів дружині - ОСОБА_4 - та доньці у рівних частинах. Крім того, під час шлюбу її батько із дружиною придбали квартиру АДРЕСА_2, яка є їхньою спільною сумісною власністю. Прийнявши спадок у встановлений законом строк, позивачка не має можливості належним чином оформити право власності на нього, оскільки усі правовстановлюючі документи знаходяться у відповідачки, яка відмовляється надати їх нотаріусу. Враховуючи викладене та з урахуванням уточнень позовних вимог, позивачка просила визнати за нею право власності на спадкове майно, а саме: на квартиру АДРЕСА_1; на ј частину садового будинку із земельною ділянку, що розташовані на території СТ "Лебедин" Кіровської сільської ради Бориспільського району Київської області; на ј частину квартири АДРЕСА_2.

У грудні 2011 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_1 не входить до спадкової маси, оскільки її померлий чоловік не набув на неї право власності з огляду на те, що договір купівлі-продажу цієї квартири, зареєстрований Київською універсальною біржею, не був нотаріально посвідчений, що тягне за собою його недійсність, а вона набула право власності на цю квартиру за набувальною давністю. Враховуючи викладене, позивачка просила визнати недійсним договір купівлі-продажу зазначеної квартири, укладений 10 квітня 1995 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_6, ОСОБА_7, визнати за нею право власності на цю квартиру.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 серпня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за заповітом на: квартиру АДРЕСА_1; ј частину земельної ділянки НОМЕР_1 площею 0,060 га, розташованої на території СТ "Лебедин" Кіровської сільської ради Бориспільського району Київської області; конструктивні елементи та будівельні матеріали залишковою вартістю 175 814 грн. 50 коп., з яких побудована ј частина садового (дачного) будинку, що знаходиться на земельній ділянці НОМЕР_1 площею 0,060 га, розташованій на території СТ "Лебедин" Кіровської сільської ради Бориспільського району Київської області; ј частину квартири АДРЕСА_2, загальною площею 55,3 кв. м, житловою площею 29,1 кв. м. Визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за заповітом на: ј частину земельної ділянки НОМЕР_1 площею 0,060 га, розташованої на території СТ "Лебедин" Кіровської сільської ради Бориспільського району Київської області; конструктивні елементи та будівельні матеріали залишковою вартістю 175 814 грн. 50 коп., з яких побудована ј частина садового (дачного) будинку, що знаходиться на земельній ділянці НОМЕР_1 площею 0,060 га, розташованій на території СТ "Лебедин" Кіровської сільської ради Бориспільського району Київської області; ј частину квартири АДРЕСА_2, загальною площею 55,3 кв. м, житловою площею 29,1 кв. м. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 17 жовтня 2013 року рішення районного суду в частині визнання за ОСОБА_4 права власності в порядку спадкування за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 та на конструктивні елементи і будівельні матеріали залишковою вартістю 175 814 грн. 50 коп., з яких побудована ј частина садового (дачного) будинку, що знаходиться на земельній ділянці НОМЕР_1 площею 0,060 га, розташованій на території СТ "Лебедин" Кіровської сільської ради Бориспільського району Київської області, скасовано. Позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за заповітом на ѕ частини квартири у будинку АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за заповітом на ј частину квартири у будинку АДРЕСА_1.

У задоволенні позову ОСОБА_3 в частині визнання права власності в порядку спадкування за заповітом на конструктивні елементи та будівельні матеріали залишковою вартістю 175 814 грн. 50 коп., з яких побудована ј частина садового (дачного) будинку, що знаходиться на земельній ділянці НОМЕР_1 площею 0,060 га, розташованій на території СТ "Лебедин" Кіровської сільської ради Бориспільського району Київської області, відмовлено.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду в частині скасування рішення районного суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, й залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що померлий ОСОБА_11 придбав квартиру АДРЕСА_1 до шлюбу з ОСОБА_4, а, відтак, ця квартира є його особистою приватною власністю, яку він мав право заповідати доньці. Крім того, до спадкової маси відноситься Ѕ частина усього набутого під час шлюбу із ОСОБА_4 нерухомого майна, а також Ѕ частина будівельних матеріалів, використаних під час будівництва садового будинку, розташованих на земельній ділянці НОМЕР_1 площею 0,060 га на території СТ "Лебедин" Кіровської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Скасовуючи рішення районного суду у частині визнання за ОСОБА_3 права власності в порядку спадкування на будівельні матеріали, використані на будівництво садового будинку та відмовляючи у задоволенні позову у цій частині, апеляційний суд виходив із того, що садовий будинок є самовільним будівництвом, право власності на яке не може бути визнано судом. Крім того, визнаючи право власності ОСОБА_4 на ј частину квартири АДРЕСА_1, суд апеляційної інстанції послався на те, що вона є пенсіонеркою, а тому за правилами ч. 1 ст. 1241 ЦК України має право на половину частки, яка б їй належала у разі спадкування за законом.

Проте погодитись з такими висновками апеляційного суду не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Судами встановлено, що 10 квітня 1995 року ОСОБА_9 придав квартиру АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу, зареєстрованим Київською універсальною біржею. 28 грудня 1995 року він уклав шлюб із ОСОБА_4, а 22 жовтня 2009 року склав заповіт, відповідно до умов якого доньці - ОСОБА_3 - заповів квартиру АДРЕСА_1, а садовий будинок та земельну ділянку, розташовані на території СТ "Лебедин" Кіровської сільської ради Бориспільського району Київської області, заповів дружині та доньці у рівних частинах.

Крім того, ОСОБА_9 та ОСОБА_4 під час шлюбу придбали квартиру АДРЕСА_2, яка є їхньою спільною сумісною власністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 1241 ЦК України Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

З аналізу наведеної норми матеріального права вбачається, що вона гарантує захист інтересів певної категорії громадян у разі незазначення їх у заповіті або порушення прав даних громадян змістом заповіту шляхом перерозподілу спадкового майна з ціллю забезпечення визначеного цією нормою обов'язкового мінімуму у спадковому майні.

Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_9 є його донька - ОСОБА_3 - та непрацездатна дружина - ОСОБА_4, обов'язкова частка у спадковому майні якої за правилами ч. 1 ст. 1241 ЦК України складає ј частину.

Згідно з п. 5.12 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (z0282-12) , якщо заповідана лише частина спадкового майна, обов'язкова частка визначається, виходячи із вартості всього спадкового майна, але виділяється обов'язковому спадкоємцю з тієї частки спадкового майна, що залишилась поза заповітом. Якщо частка майна, що залишилась не заповіданою, менша порівняно із розміром обов'язкової частки у спадщині, обов'язковий спадкоємець отримує частку, якої не вистачає, із заповіданої частини спадкового майна.

Тобто, для визначення ідеальної обов'язкової частки спадкового майна ОСОБА_4 слід враховувати охоплене та неохоплене заповітом майно у його сукупності, а не відносно кожного об'єкта нерухомості окремо. При цьому вона має право претендувати на виділення частки із заповіданої ОСОБА_3 квартири лише у тому випадку, якщо інше незаповідане їй майно у сукупності є меншим, ніж її обов'язкова частка.

Зазначеного суд апеляційної інстанції не врахував та припустився порушення норм матеріального права, що потягло за собою неправильне визначення часток сторін у спадковому майні.

Крім того, суд апеляційної інстанції не перевірив законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції відносно поділу між спадкоємцями земельної ділянки, розташованої на території СТ "Лебедин" Кіровської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Так, ОСОБА_9 отримав зазначену земельну ділянку шляхом приватизації 25 жовтня 2000 року; суди встановили, що на цій ділянці не розміщено введеного в експлуатацію об'єкта нерухомості.

Згідно роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (va007700-04) (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року (v0002700-10) ) земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Тобто, земельна ділянка, яка не віднесена до спільного сумісного майна подружжя, є об'єктом спадкування в повному обсязі, а не у частині, як визначив суд, поділивши між спадкоємцями ОСОБА_9 Ѕ частину цієї ділянки, виходячи із того, що вона є спільною сумісною власністю подружжя.

Також апеляційний суд дійшов до передчасного висновку про відмову у визнанні права власності ОСОБА_3 на будівельні матеріали, використані для будівництва садового будинку, що знаходиться на земельній ділянці, розташованій на території СТ "Лебедин" Кіровської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Так, до виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва (частина третя статті 331 ЦК).

У п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) судам роз'яснено, що, якщо спадкодавцем було здійснено самочинне будівництво (ч. 1 ст. 376 ЦК України), до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.

При цьому, визнаючи право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (поіменувати) ці матеріали чи обладнання.

На наведене суд апеляційної інстанції уваги не звернув, не визначився із позовними вимогами ОСОБА_3 відносно будівельних матеріалів, які були використані при будівництві садового будинку та у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи у цій частині, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, не перевірив правильності й справедливості рішення суду першої інстанції в частині визнання права власності сторін на частину будівельних матеріалів, використаних при будівництві садового будинку, розташованого на території СТ "Лебедин" Кіровської сільської ради Бориспільського району Київської області, та фактично ухилився від вирішення спору у цій частині по суті. Порушене право ОСОБА_3 залишилось незахищеним.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. ст. 212- 214, 303 ЦПК України щодо оцінки доказів та законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування.