розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом прокурора Іршавського району в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області, Закарпатської обласної державної адміністрації до ОСОБА_3, ОСОБА_4, управління Держкомзему в Іршавському районі Закарпатської області, про визнання договору купівлі - продажу земельної ділянки недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 10 вересня 2013 року,

У листопаді 2012 року прокурор звернувся до суду із указаним позовом, просив визнати недійсними:

договір купівлі - продажу земельної ділянки від 9 листопада 2011 року, зареєстрований у реєстрі № 491, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3;

державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 720676 від 24 квітня 2012 року, виданий на ім'я ОСОБА_3;

- зобов'язати відділ Держкомзему в Іршавському районі Закарпатської області скасувати державну реєстрацію державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 720676 від 24 квітня 2012 року, виданого ОСОБА_3;

- витребувати з чужого незаконного володіння - ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,25 га, розташовану в урочищі "Біля траси" на території Вільхівської сільської ради Іршавського району Закарпатської області, та повернути її у власність держави.

Свої вимоги мотивував тим, що 9 листопада 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі - продажу, відповідно до якого ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_3 купив вказану земельну ділянку. 24 квітня 2012 року ОСОБА_3 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку.

Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 10 лютого 2012 року скасовано розпорядження голови Іршавської районної державної адміністрації Закарпатської області № 189 від 16 травня 2006 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відводу земельної ділянки, що посвідчує право приватної власності на земельну ділянку ОСОБА_4". Визнано незаконним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку від 29 грудня 2008 року серії ЯЕ № 460417, площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд. На спірній ділянці знаходиться нерухоме майно, яке належить ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Договір купівлі - продажу земельної ділянки не відповідає вимогам законодавства, оскільки на його підставі було відчужено земельну ділянку, що вибула із власності держави внаслідок незаконного розпорядження Іршавської районної державної адміністрації Закарпатської області. ОСОБА_3 є добросовісним набувачем земельної ділянки без правової підстави.

Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 7 червня 2013 року в позові відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 10 вересня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано недійсним договір купівлі - продажу земельної ділянки в урочищі "Біля траси" на території Вільхівської сільської ради Іршавського району Закарпатської області площею 0,25 га від 9 листопада 2011 року, зареєстрований у реєстрі № 941, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 720676 від 24 квітня 2012 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із ч. 3 ст 335 ЦПК України (1618-15) суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою поставою для скасування рішення.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із того, що на час укладення оскаржуваного договору купівлі - продажу, він відповідав вимогам ст. ст. 203, 205- 210, 640 ЦК України; зобов'язальний спосіб захисту - визнання договору недійсним та повернення земельної ділянки шляхом реституції не може застосовуватися до спірних правовідносин; ОСОБА_3 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки; Державна інспекція сільського господарства в Закарпатській області та Закарпатська обласна державна адміністрація не є власниками спірної земельної ділянки, тому не мають права на звернення до суду з віндикаційним позовом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку від 29 грудня 2008 року серії ЯЕ № 460417, виданого ОСОБА_4, є підставою для визнання недійсними оскаржуваних договору купівлі - продажу та державного акта на право власності на земельну ділянку.

Із висновками судів погодитися не можна з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що 9 листопада 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі - продажу, відповідно до якого ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_3 купив земельну ділянку в урочищі "Біля траси" на території Вільхівської сільської ради Іршавського району Закарпатської області площею 0,25 га.

24 квітня 2012 року ОСОБА_3 було видано державний акт серії ЯЛ № 720676 на право власності на зазначену земельну ділянку.

Згідно із ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як убачається із позовних вимог, прокурор як на правову підставу вирішення спору посилався на ст. ст. 203, 215, 330, 388 ЦК України. Водночас просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції у порушення вимог ст. ст. 130, 213, 214 ЦПК України не уточнив позовних вимог.

Поза увагою судів залишилося те, що відповідно до цивільного законодавства особа, яка вважає, що її речові права порушено, має право звернутися до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (ст. ст. 215-235 ЦК України (435-15) ), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. ст. 330, 338 ЦК України).

Таким чином, витребування майна та визнання правочину недійсним є самостійними способами захисту права власності.

За загальним правилом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно зі ст. 330 ЦК України майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Частиною 1 статті 388 ЦК України визначено випадки, у яких власник має право витребувати це майно від набувача.

Судами не з'ясовано в який спосіб підлягає захисту порушене право позивача, оскільки права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого ст. ст. 215, 216 ЦК України. Норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 6-95цс13, яка, відповідно до ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

У порушення вимог ст. ст. 213, 214, 303, 316 ЦПК України суди на вказані вимоги закону уваги не звернули, не з'ясували підстави позову, належним чином не встановили обставини справи, до компетенції якого органу належить розпорядження спірною земельною ділянкою.

За таких обставин судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими.

Відповідно до ч. 3 ст. 338 ЦПК України, якщо порушення закону, було допущено судом першої інстанції і не було усунено апеляційним судом або одночасно допущено апеляційним судом після скасування судових рішень, справа передається на новий розгляд суду першої інстанції.

Таким чином, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справах,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 7 червня 2013 року, рішення апеляційного суду Закарпатської області від 10 вересня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.