Статтею 12 Закону "Про державну службу" від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ передбачено низку обмежень, пов'язаних з прийняттям на державну службу. Так, зокрема, не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади. Якщо при тлумаченні наведеної норми виходити із термінології Кримінального кодексу (тут і далі йдеться про Кримінальний кодекс 2001 року), то особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили вироком і до погашення або зняття судимості (п. 1 ст. 88 Кодексу).
За ст. 44 Кримінального кодексу особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених названим Кодексом, а також на підставі закону України про амністію чи помилування за Законом "Про застосування амністії в Україні" від 01.10.1996 року № 392/96-ВР (ст. 2) може бути передбачене: а) повне звільнення зазначених у ньому осіб від кримінальної відповідальності чи від відбування покарання (повна амністія); б) часткове звільнення зазначених у ньому осіб від відбування призначеного судом покарання (часткова амністія). Крім того, за правилами цієї статті закон про амністію не може передбачати зняття судимості щодо осіб, які звільняються від відбування покарання. Питання про погашення чи зняття судимості може вирішуватися лише щодо осіб, які вже відбули частину терміну покарання та залежно від його виду (ст. 5 названого Закону).
Отже, якщо конкретним нормативно-правовим актом про амністію (приміром, Законом "Про амністію" від 11.05.2000 року № 1713-ІІІ для певної категорії амністованих було передбачено звільнення від покарання, судимість за таким актом не вважається погашеною чи знятою.
Це, до речі, підтверджується положеннями ст. 89 Кримінального кодексу, де у переліку строків погашення судимості залежно від підстав засудження немає такої підстави, як прийняття акта амністії. Звільнення від відбування покарання на підставі акта амністії впливає лише на обчислення строків погашення судимості, здійснюване за правилами ст. 90 Кримінального кодексу.
Повертаючись до вищенаведених норм ст. 88 Кримінального кодексу, необхідно вказати, що загалом зайняття посади на державній службі (через обрання чи призначення) є можливим, якщо з часу звільнення від відбування покарання на підставі акта амністії минув строк, визначений за правилами статей 89, 90 Кримінального кодексу. Так, згідно зі ст. 12 Кримінального кодексу злочин, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років (але не менше двох), вважається злочином середньої тяжкості, а отже, судимість за нього погашається протягом трьох років з дня звільнення (у тому числі дострокового).
Закон "Про амністію" від 11.05.2000 року набрав чинності 1 червня 2000 року, а отже, з початку літа цього року судимість амністованих, які скоїли злочини середньої тяжкості, вважається погашеною. Однак при зайнятті посад окремих категорій державних службовців необхідно враховувати також вимоги спеціальних законів, якщо такі передбачені.
Згідно зі ст. 46 Закону "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року № 1789-ХН серед інших вимог до осіб, які призначаються на посади прокурорів і слідчих прокуратури, не можуть бути прийняті на ці посади особи, які були засуджені за вчинення злочину, за винятком реабілітованих.
Натомість Закон "Про міліцію" від 20.12.1990 року № 565-ХІІ посилається на Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. № 114, у якому немає подібного чіткого формулювання щодо обмежень на зайняття відповідної посади. Так, відповідно до п. 6 названого документа посади середнього, старшого і вищого начальницького складу органів внутрішніх справ комплектуються особами, які мають вищу або спеціальну середню освіту і відповідають вимогам служби в органах внутрішніх справ.
Крім того, передбачено, що особи рядового і начальницького складу, засуджені за вчинення злочину (у тому числі і без позбавлення спеціального звання), підлягають звільненню зі служби в органах внутрішніх справ після вступу в законну силу вироку суду (п. 67 згаданого документа). Оскільки прямої заборони на зайняття посади засудженим та згодом звільненим від покарання особам у наведених документах немає, у даному випадку необхідно керуватися загальними вимогами Закону "Про державну службу".
Щодо служби у податковій міліції, то відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.10.1998 року № 1716 особи начальницького складу податкової міліції проходять службу в порядку, встановленому Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114.
Законом "Про судоустрій України" від 07.02.2002 року № 3018-ІН у ст. 59 (п. 4) встановлено обмеження щодо громадян, які відповідно до Конституції можуть бути рекомендовані на посаду професійного судді. Так, до них належать особи, щодо яких провадиться дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи або які мають не зняту чи не погашену судимість.
Отож, найбільш жорсткими з огляду на порушуване питання є вимоги на зайняття посади слідчих прокуратури та прокурорів. Якщо виходити зі змісту статті 6 Кримінально-процесуального кодексу під реабілітацією розуміється поновлення репутації безпідставно звинуваченої особи. Крім того, під реабілітацією, зазвичай, розуміють відновлення у правах людини, стосовно якої скасовано судовий вирок. Таким чином, звільнення від відповідальності на підставі, зокрема, акта амністії не вважається реабілітацією особи. Більше того, навіть погашення судимості не можна назвати реабілітацію. Саме скасування вироку (або постановлення виправдову-вального вироку) може вважати реабілітацією.
Таким чином, після погашення судимості особа може займати посади державного службовця, судді, працівника органів внутрішніх справ, податкової міліції. Щодо зайняття посади слідчого прокуратури та прокурора, то обмеження, встановлені ст. 46 Закону "Про прокуратуру", можуть стати для цього перешкодою.
Сторінку підготувала Тетяна НІКОЛАЄВА
По материалам газеты "Юридичний вісник України" № 38 (430) 20-26 вересня 2003 р.