головуючого Макарчука М.А., суддів: Маляренка А.В., Нагорняка В.А., Писаної Т.О., Юровської Г.В., розглянувши у відкритому у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Делтакс менеджмент Лімітед", треті особи: державний нотаріус першої Львівської державної нотаріальної контори Сулима Н.Б., приватний нотаріус ОСОБА_12, приватний нотаріус ОСОБА_13, приватний нотаріус ОСОБА_14, приватний нотаріус ОСОБА_15, приватний нотаріус ОСОБА_16, комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", прокуратура Галицького району м. Львова в інтересах неповнолітньої дитини, орган опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, витягів про реєстрацію прав на нерухомість, свідоцтва про право власності на спадщину за законом, за касаційною скаргою ОСОБА_10, яка подана її представником ОСОБА_17, на рішення апеляційного суду Львівської області від 06 лютого 2013 року,

У вересні 2012 року ОСОБА_6 в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_18 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому, з урахуванням уточнень до позовних вимог просила суд визнати недійсними свідоцтво про право на спадщину за законом, виданого 27 лютого 2004 року на ім'я ОСОБА_19, договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_19 та ОСОБА_8, договір купівлі-продажу вказаної квартири, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 від 9 березня 2004 року, договір купівлі-продажу зазначеної квартири, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 від 10 серпня 2004 року, свідоцтво про право власності на вказану квартиру, виданого на ім'я ОСОБА_7, договір іпотеки, укладений між ОСОБА_7 та приватною компанією з обмеженою відповідальністю "Делтакс Менеджмент Лімітед" від 22 липня 2011 року, договір купівлі-продажу, укладений між приватною компанією з обмеженою відповідальністю "Делтакс Менеджмент Лімітед" та ОСОБА_10 від 22 вересня 2011 року та визнати за позивачем та її неповнолітньою дочкою право власності на зазначену квартиру.

Вимоги обґрунтовували тим, що співвласниками спірної квартири АДРЕСА_1 в рівних частинах були ОСОБА_19 та ОСОБА_20 - колишній чоловік позивача та якого відповідно до рішення Галицького районного суду м. Львова від 26 січня 2004 року визнано померлим. Після визнання чоловіка позивача померлим, спірна квартира перейшла у власність ОСОБА_19 на підставі оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за законом, а згодом була відчужена останнім на користь ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу від 9 березня 2004 року. В подальшому спірна квартира неодноразово перепродавалася і на даний час перебуває у власності ОСОБА_10 На момент визнання ОСОБА_20 померлим право на обов'язкову частку у спадщині за законом на майно останнього належало його малолітній дочці - ОСОБА_18

Крім того, позивач зазначала, що спірна квартира вибула із власності ОСОБА_20 та ОСОБА_19 поза їх волею так як останнього проти його волі утримували в іншому приміщенні та примушували відчужити спірну квартиру на користь невизначених осіб, а ОСОБА_20 було визнано померлим, без жодних на те підстав.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 17 травня 2012 року в задоволені позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 6 лютого 2013 року, рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого на ім'я ОСОБА_19 від 27 лютого 2004 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно на вказане свідоцтво, договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладеного між ОСОБА_19 та ОСОБА_8 від 2 березня 2004 року та визнанні за малолітньою ОСОБА_18 права власності на ј частини спірної квартири, та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням апеляційного суду Львівської області від 6 лютого 2013 року, ОСОБА_10 звернулася із касаційною скаргою, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свої доводи порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає до задоволення на таких підставах.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду відповідає в повній мірі, виходячи з наступного.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, апеляційний суд виходив з того, що неповнолітня ОСОБА_18 на момент визнання ОСОБА_20 померлим мала право на обов'язкову частку у спадщині після нього, а тому суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині визнання за ОСОБА_18 права власності на ј частину спірної квартири.

З такими висновками апеляційного суду колегія суддів погоджується та вважає їх такими, що здійсненні у відповідності до норм процесуального та матеріального права.

Судами встановлено, що 13 жовтня 1995 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_20 укладено шлюб, який відповідно до рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12 лютого 2003 року розірвано. Від вказаного шлюбу вони мають дитину - дочку ОСОБА_18 ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до розпорядження виконкому Львівської міської ради від 14 серпня 1997 року №529 ОСОБА_20 та його батьком - ОСОБА_19 було приватизовано в рівних частках квартиру АДРЕСА_1.

Згідно із рішенням Галицького районного суду м. Львова від 26 квітня 2004 року, ОСОБА_20 визнано померлим 3 лютого 2001 року. Вказане рішення набрало законної сили та є чинним на момент розгляду вказаної справи в суді.

Відповідно до матеріалів спадкової справи заведеної після оголошення ОСОБА_20 померлим до першої Львівської нотаріальної контори звернувся ОСОБА_19 із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на Ѕ частину вказаної квартири та 27 лютого 2004 року ОСОБА_19 було видане свідоцтво про право на спадщину за законом на Ѕ частину спірної квартири.

Суди, відмовляючи в задоволені позовних вимог ОСОБА_6 вірно дійшли висновку про те, що остання в спірній квартирі не проживала із заявою про прийняття спадщини у встановлений законом строк до нотаріальної контори не зверталась, що вказувало на факт неприйняття нею спадщини та вірно застосували положення ЦК УРСР (1540-06) віл 1963 року, з огляду на те, що моментом відкриття спадщини як за новим ЦК України (435-15) так і за ЦК УРСР (1540-06) від 1963 року вважається день смерті спадкодавця або оголошення його померлим.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, що видане на ім'я ОСОБА_19, визнанні недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного 02 березня 2004 року та визнанні за ОСОБА_18 права власності на ј частини спірної квартири апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції дійшов таких висновків в порушення вимог норм процесуального та матеріального права та за неповного та всебічного дослідження обставин по справі. З такими висновками апеляційного суду колегія суддів також погоджується виходячи з наступного.

Так, відповідно до ст. 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в ст. 21 цього Кодексу.

Судами встановлено, що ОСОБА_19 згідно рішення суду був оголошений померлим 03 лютого 2001 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 1268 ЦК України, малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Відповідно до частини 5 вказаної статті незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

З огляду на викладені вимоги закону, апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що неповнолітня ОСОБА_18 на час відкриття спадщини вважалась такою, що прийняла спадщину та такою, якій належить право на спадщину за законом, як спадкоємиці першої черги.

Враховуючи викладені обставини, апеляційний суд дійшов вірного висновку про неправомірність видачі оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за законом та укладеного договору купівлі-продажу спірної квартири від 02 березня 2004 року та задовольнив вимоги в цій частині.

Що стосується вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, що були укладені після договору купівлі-продажу від 02 березня 2004 року, то апеляційний суд дійшов вірних висновків про те, що обраний позивачем спосіб захисту свого права власності не підлягає задоволенню, оскільки позивач не була стороною оспорюваних договорів, а тому її права підлягають захисту шляхом витребування майна.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Таким чином, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи апеляційним судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права, які передбачені ст. ст. 338- 341 ЦПК України, як підстави для скасування судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.

З урахуванням викладених обставин оскаржуване судове рішення ухвалене за повного та всебічного дослідження всіх обставин по справі з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для визнання його незаконним та необґрунтованим відсутні.