розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Державної інспекції сільського господарства у Чернігівській області, приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Гарантія" про відшкодування моральної шкоди

за касаційною скаргою Державної інспекції сільського господарства у Чернігівській області на рішення апеляційного суду Чернігівської області від 12 липня 2013 року, -

У квітні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4, Державної інспекції сільського господарства у Чернігівській області (далі - ДІСГ у Чернігівській області), приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Гарантія" (далі - ПрАТ "Страхове товариство "Гарантія") про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 22 серпня 2012 року ОСОБА_4, керуючи автомобілем, здійснив наїзд на велосипед під його (позивача) керуванням. Вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 20 грудня 2012 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження). Винними діями відповідача йому завдано моральної шкоди у розмірі 20 000 грн.

Посилаючись на те, що ОСОБА_4 на момент вчинення ДТП перебував у трудових відносинах із ДІСГ у Чернігівській області, а транспортний засіб, яким він керував, було застраховано у ПрАТ "Страхове товариство "Гарантія", ОСОБА_3 просив стягнути зі страхової компанії 5 000 грн у відшкодування моральної шкоди, із ОСОБА_4 та ДІСГ у Чернігівській області 15 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 28 травня 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто із ПрАТ "Страхове товариство "Гарантія" на користь ОСОБА_3 2 500 грн у відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 12 липня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано у частині відмови у задоволенні позову. Стягнуто із ДІСГ у Чернігівській області на користь ОСОБА_3 9 985, 80 грн у відшкодування моральної шкоди. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ДІСГ у Чернігівській області просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Рішення апеляційного суду указаним вимогам не відповідає.

Встановлено, що 22 серпня 2012 року о 20 год 50 хв ОСОБА_4, керуючи службовим автомобілем марки ВАЗ-21401-1101 у стані алкогольного сп'яніння, здійснив наїзд на велосипед під керуванням ОСОБА_3 Указаний транспортний засіб застраховано у ПрАТ "Страхове товариство "Гарантія" на підставі полісу № АВ 4966329 від 30 грудня 2011 року. Вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 20 грудня 2012 року причиною ДТП встановлено порушення ОСОБА_4 вимог п. п. 2.3 (б), 2.9 (а), 2.10 (а), 12.3 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) . ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження), призначено покарання у вигляді 2 років обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 6 місяців та звільнено від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. (а. с. 6, 7).

Стягуючи відшкодування моральної шкоди із страхової компанії та відмовляючи в іншій частині вимог, суд першої інстанції виходив із того, що за завдану здоров'ю моральну шкоду на страховика покладається відповідальність у межах 5 відсотків обов'язкового ліміту. Враховуючи те, що ДТП сталася не під час виконання ОСОБА_4 трудових обов'язків, положення ст. 1172 ЦК України щодо відшкодування завданої працівником шкоди роботодавцем застосуванню не підлягають.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_3 до ДІСГ у Чернігівській області та задовольняючи позов у цій частині частково, апеляційний суд виходив із того, що заволодінню транспортним засобом сприяла недбалість його власника - ДІСГ у Чернігівській області, тому працівник і роботодавець мають нести спільну відповідальність відповідно до ч. 4 ст. 1187 ЦК України - ДІСГ у Чернігівській області у частці 83, 24 %, ОСОБА_4 у частці 16, 76 %.

Із висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

На підставі положень ч. 1 ст. 1172 ЦК України відповідальність за завдану працівником під час виконання трудових (службових) обов'язків шкоду несе роботодавець.

На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров'ю у зв'язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умов, передбачених ч. ч. 3, 4 ст. 1187 ЦК України.

Згідно з ч. 3, ч. 4 ст. 1187 ЦК України особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах.

Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_4 неправомірно у неслужбовий час самовільно використав автомобіль у своїх особистих цілях, під час керування транспортним засобом сталася ДТП, внаслідок якої позивачеві завдано тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Із виданого ОСОБА_4 подорожнього листа вбачається, що 22 серпня 2012 року (ДТП сталася о 20 год 50 хв) він працював із 8.00 год до 17.00 год (а. с. 52).

Вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 20 грудня 2012 року встановлено, що ОСОБА_4 використав службовий автомобіль, який за ним закріплений, поза межами робочого часу в особистих цілях, визнав свою вину у вчиненні правопорушення.

Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, обов'язковий для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою (ч. 4 ст. 61 ЦПК України).

У своїх письмових поясненнях щодо подій, які мали місце 22 серпня 2012 року, ОСОБА_4 також зазначав, що він самовільно без дозволу начальника ДІСГ у Чернігівській області, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, використав автомобіль марки ВАЗ-21401-1101 (а. с. 55).

Дійшовши висновку щодо недбалості ДІСГ у Чернігівській області, апеляційний суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_4 як водій цього органу був наділений повноваженнями щодо користування транспортним засобом та володів правом доступу до нього в силу трудових обов'язків.

Крім того, визначивши ступінь вини ДІСГ у Чернігівській області у 83, 24 %, апеляційний суд не зазначив у рішенні, відповідно до яких нормативних положень на роботодавця покладено обов'язок щодо заборони доступу водієві до службового автомобіля, який за ним закріплено, та які істотні обставини дають підстави для висновку про те, що ступінь вини власника автомобіля у недбалому ставленні до його зберігання визначається часткою у 83, 24 %.

Мотивів на обґрунтування висновків щодо визначення частки відповідальності ОСОБА_4 - 16, 76 % у рішенні також не наведено. Зазначивши, що кошти на проведення медичного обстеження, харчування та придбання медичних препаратів сплачені на користь позивача у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої здоров'ю, апеляційний суд не врахував положень ч. 2 ст. 23 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, та дійшов передчасного висновку щодо характеру здійснених виплат.

Оскільки допущені судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до ст. 338 ЦПК України.

Мотивів незаконності оскаржуваного рішення у частині вимог ОСОБА_3 до ПрАТ "Страхове товариство "Гарантія" про відшкодування моральної шкоди заявником не наведено, тому підстави для його скасування у цій частині відсутні.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справах, -

Касаційну скаргу Державної інспекції сільського господарства у Чернігівській області задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Чернігівської області від 12 липня 2013 року скасувати у частині позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Державної інспекції сільського господарства у Чернігівській області про відшкодування моральної шкоди, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.