розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю "Мілс" про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 травня

2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 2 липня 2013 року,

У вересні 2012 року публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Хрещатик" (далі - ПАТ "КБ "Хрещатик") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю (далі -ТОВ "Мілс") про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги банк мотивував тим, що на підставі договору про переведення боргу від 28 квітня 2009 року ТОВ "Мілс" перевело на ТОВ "Інфобуд" борг за кредитними зобов'язаннями, які випливають із генерального кредитного договору від 14 листопада 2007 року та кредитного договору від 14 листопада 2007 року.

На підставі цього договору між ПАТ "КБ "Хрещатик" та ТОВ "Інфобуд" було укладено додатковий договір № 3 від 28 квітня 2009 року, згідно з яким кредитор встановив позичальнику ліміт кредитних операцій у розмірі 362 000 доларів США та відсоткову ставку в розмірі 13,5% річних.

Виконання зобов'язань "ТОВ "Інфобуд" за генеральним кредитним договором та кредитним договором від 14 листопада 2007 року було забезпечено договорами поруки, які були укладені ПАТ "КБ "Хрещатик" 28 квітня 2009 року з ОСОБА_1, 14 листопада 2007 року з ОСОБА_2 та 28 квітня 2009 року із ТОВ "Мілс", за якими поручителі взяли на себе зобов'язання нести в повному обсязі солідарну відповідальність з позичальником за неналежне виконання його зобов'язань перед кредитором.

У зв'язку з неналежним виконанням ТОВ "Інфобуд" взятих на себе зобов'язань щодо повернення кредитних коштів виникла кредитна заборгованість і банк звернувся до суду з позовом про її стягнення з позичальника.

Рішенням господарського суду м. Києва від 27 жовтня 2011 року із ТОВ "Інфобуд" на користь ПАТ "КБ "Хрещатик" стягнуто 4 706 936 грн. 09 коп. кредитної заборгованості.

Посилаючись на те, що кредитна заборгованість позичальником не сплачується, рішення суду про її стягнення на час звернення до суду з даним позовом не виконано, ПАТ "КБ "Хрещатик" просило суд стягнути з відповідачів, як із поручителів, суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 5 676 785 грн. 28 коп.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 2 липня 2013 року, в задоволенні позову ПАТ "КБ "Хрещатик" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "КБ "Хрещатик" просить рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 травня 2013 року та ухвалу апеляційного суду

м. Києва від 2 липня 2013 року скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та постановити нове рішення, яким позов банку задовольнити в повному обсязі.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Судом установлено, що 14 листопада 2007 року між ПАТ "КБ "Хрещатик" та ТОВ "Мілс" були укладені генеральний кредитний договір № 147-11-07 та кредитний договір № 147/1-11-07, за умовами яких кредитор відкрив позичальнику невідновлювальну кредитну лінію на суму 391 000 доларів США зі сплатою 13, 5% річних строком до 25 листопада 2008 року.

Того ж дня між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за умовами якого останній поручився нести у повному обсязі солідарну відповідальність за невиконання позичальником зобов'язань щодо повернення кредиту.

28 квітня 2009 року між ПАТ "КБ "Хрещатик" та ТОВ "Інфобуд", ТОВ "Мілс" було укладено договір про переведення боргу № 147/1-11-07/ПБ, яким врегульовано відносини, пов'язані із зміною зобов'язаної сторони у зобов'язанні, що виникає з генерального кредитного договору № 147-11-07 від 14 листопада 2007 року та кредитного договору № 147/1-11-07 від 14 листопада 2007 року, укладених між первісним боржником та кредитором.

На підставі цього договору первісний боржник, ТОВ "Мілс", перевів на нового боржника, ТОВ "Інфобуд", грошове зобов'язання в розмірі 362 000 доларів США, з усіма належними відсотками за користування кредитними коштами, комісією, штрафами та пенею, а новий боржник - ТОВ "Інфобуд", прийняв на себе вказані зобов'язання за основними договорами й зобов'язався їх виконати до 6 березня 2012 року.

28 квітня 2009 року, з метою забезпечення зобов'язань за договором про переведення боргу ТОВ "Інфобуд", банком із ТОВ "Мілс" та з ОСОБА_1 були укладені договори поруки.

Згідно з умовами додаткових угод до договорів поруки з ТОВ "Мілс" та ОСОБА_2 поручителі зобов'язалися виконати перед ПАТ "КБ "Хрещатик" зобов'язання ТОВ "Інфобуд" щодо повернення кредитних коштів у строк до 6 березня 2012 року.

ТОВ "Інфобуд" взятих на себе зобов'язань за кредитними договорами не виконало, унаслідок чого утворилася кредитна заборгованість.

24 лютого 2011 року ПАТ "КБ "Хрещатик" направило на адресу боржника ТОВ "Інфобуд" претензію з вимогою погашення такої заборгованості протягом тридцяти календарних днів.

30 серпня 2011 року ПАТ "КБ "Хрещатик" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до ТОВ "Інфобуд" про стягнення кредитної заборгованості в розмірі 4 706 936 грн. 09 коп., який рішенням суду від 18 серпня 2011 року було задоволено.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За змістом указаних норм матеріального права поручитель, хоча і пов'язаний з боржником певними зобов'язальними відносинами, є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Поручитель, зокрема, має право висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч. 2 ст. 555 цього Кодексу).

Згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Зі змісту договору поруки вбачається, що строк її припинення не встановлено, тому згідно вимог вищевказаних норм матеріального права, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, настання строку виконання зобов'язання в повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, недотримання кредитором строку звернення до суду з вимогами до поручителя є підставою для припинення договору поруки.

Відповідно до п. 24 постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" від 30 березня 2012 року (v0005740-12) , відповідно до ч. 4

ст. 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановивши всі необхідні для вирішення справи обставини, оцінивши надані сторонами докази в сукупності, проаналізувавши норми ст. ст. 553, 554, 559 ЦК України, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про припинення договорів поруки, оскільки право на пред'явлення вимоги до поручителів про виконання зобов'язань за кредитним договором у позивача виникло 30 серпня 2011 року, одночасно зі зверненням до суду з позовом до позичальника про дострокове виконання зобов'язання й протягом визначеного законом строку реалізовано не було, а

відтак - відсутні правові підстави для задоволення позову та стягнення кредитної заборгованості з поручителів.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 травня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 2 липня 2013 року залишити без змін.