розглянувши цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" до товариства з обмеженою відповідальністю "Табол", ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 лютого 2013 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 16 липня 2013 року,

У лютому 2010 року ПАТ "Банк Камбіо" звернулось в суд з позовом до ТОВ "Табол", ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості. Зазначало, що 1 червня 2007 року між ТОВ УКБ "Камбіо" та ТОВ "Табол" укладено кредитний договір № 234/02 згідно якого останньому відкрито кредитну лінію з лімітом 450000 грн та із сплатою 20 % річних. З метою забезпечення кредитних зобов'язань за указаним кредитним договором, 11 червня 2008 року між банком та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з кожним окремо укладені договори поруки. У зв'язку з неналежним виконанням кредитних зобов'язань утворилась заборгованість, яку позивач просив солідарно стягнути з відповідачів.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20 лютого 2013 року позов задоволено частково, стягнуто в солідарному порядку з ТОВ "Табол", ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ "Банк Комбіо" заборгованість за кредитом у розмірі 360545 грн 06 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом - 205479 грн 11 коп., пеню за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 108796 грн 95 коп., пеню за несвоєчасне повернення процентів за користування кредитом - 47593 грн 92 коп. Вирішено питання про стягнення судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 16 липня 2013 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 лютого 2013 року в частині задоволення позову до ОСОБА_4 скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позову в цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду в частині стягнення з нього кредитної заборгованості, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ухвалити в цій частині нове рішення.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з ПАТ "Табол" та ОСОБА_3 суди виходили з того, що борг позивачу ні боржником, ні поручителем у повному обсязі не повернуто, зобов'язання за кредитним договором не припинялись. Додаткові угоди до кредитного договору у яких збільшувався обсяг відповідальності боржника, ОСОБА_3 підписано особисто як директором ТОВ "Табол", а тому йому достовірно було відомо про збільшення обсягу відповідальності боржника.

Проте повністю з такими висновками погодитись не можна.

Судами встановлено, що 1 червня 2007 року між ТОВ "Універсальний комерційний банк "Камбіо" та ТОВ "Табол" було укладено кредитний договір № 234/02-2007, за умовами якого останньому відкрито відзивну кредитну лінію з лімітом 450000 грн та надано кредитні кошти на поповнення обігових коштів із сплатою 20 % річних з кінцевим строком повернення до 30 травня 2008 року.

В період з травня 2008 року по квітень 2009 року між ТОВ "Універсальний комерційний банк "Камбіо" та ТОВ "Табол" були укладені додаткові угоди, які стосувались збільшення строку повернення кредиту та підвищення ліміту кредитної лінії.

11 червня 2008 року між ТОВ "Універсальний комерційний банк "Камбіо" та ОСОБА_3 укладено договір поруки, за яким останній поручився перед банком за виконання кредитних зобов'язань ТОВ "Табол" щодо повернення суми боргу у розмірі 450000 грн.

У зв'язку з неналежним виконанням кредитних зобов'язань утворилась заборгованість у розмірі: 360545 грн 06 коп. - заборгованість за кредитом, 205479 грн 11 коп. - заборгованість по процентах за користування кредитом, 108796 грн 95 коп. - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 47593 грн 92 коп. - пеня за несвоєчасне повернення процентів за користування кредитом.

Згідно із ст. 553 ЦК України, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором своїм особистим майном за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Перевіряючи законність рішення суду першої інстанції апеляційний суд вказав, що ОСОБА_3, як поручитель, надав згоду на збільшення обсягу своєї відповідальності, оскільки додаткові угоди до кредитного договору були підписані ним особисто, як директором боржника ТОВ "Табол".

Проте такий висновок суду є помилковим, оскільки відомості про те, що він надавав згоду на збільшення обсягу своєї відповідальності як поручителя, в матеріалах справи відсутні.

Підписуючи додаткові угоди до кредитного договору ОСОБА_3 діяв від імені позичальника ТОВ "Табол", а не як поручитель.

Вказуючи, що ОСОБА_3 не заперечував проти позову в частині стягнення з нього боргу як з поручителя, з посиланням на обставину збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в частині солідарного стягнення заборгованості з ТОВ "Табол" та ОСОБА_3, є таким що відповідає вимогам закону.

Однак, та обставина, що ОСОБА_3 в обґрунтування своєї апеляційної скарги не посилався на припинення поруки, при наявності підстав передбачених законом для визнання її припиненою, суд з врахуванням положень ч. 3 ст. 303 ЦПК Україна, мав вийти за межі доводів апеляційної скарги, оскільки відповідач не дав своєї згоди на стягнення з нього заборгованості.

Порушення судом апеляційної інстанції при розгляді справи норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 179, 303 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для її правильного вирішення в частині вимог про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором, тому ухвалене ним в цій частині рішення не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню, з передачею справи у цій частині на новий розгляд до цього суду.

В іншій частині рішення апеляційного суду ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, касаційна скарга не містить доводів щодо його незаконності в цій частині.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 16 липня 2013 року в частині вирішення вимог до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до цього суду.