розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 2 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 28 травня 2013 року,

У квітні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" звернулось із позовом до ОСОБА_4 мотивуючи свої вимоги тим, що 8 серпня 2008 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", та ОСОБА_4 укладено договір про надання споживчого кредиту, за умовами якого останній отримав грошові кошти у сумі 4 246 грн зі сплатою 0,12 % річних на суму залишку заборгованості строком до 8 серпня 2009 року. Встановивши, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, 10 січня 2013 року позивач звернувся з позовом до ОСОБА_3 як спадкоємця позичальника і, уточнивши позовні вимоги, просив стягнути з відповідача 35 314,20 грн, які заборгував позичальник.

Рішенням Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 2 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 28 травня 2013 року, позов задоволено частково.

Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 8 серпня 2008 року у сумі 9 360 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 2 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 28 травня 2013 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що до відповідача від спадкодавця перейшли обов'язки за кредитним договором, а, відтак, він зобов'язаний сплатити заборгованість перед банком, яка виникла за життя спадкодавця, у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Проте повністю погодитись з такими висновками не можна.

Судами встановлено, що 8 серпня 2008 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", та ОСОБА_4 укладено договір про надання споживчого кредиту, за умовами якого останній отримав грошові кошти у сумі 4 246 грн зі сплатою 0,12 % річних на суму залишку заборгованості строком до 8 серпня 2009 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 боржник помер; спадщину, яка складається з автомобіля ВАЗ-21013, держаний номер НОМЕР_1, вартістю 9 360 грн, прийняв ОСОБА_3

Ухвалою Краснодонського районного суду Луганської області від 27 червня 2012 року провадження у справі закрито з підстав, передбачених п. 6 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.

Зазначене судове рішення суду першої інстанції позивачем отримано 6 липня 2012 року.

Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 25 вересня 2012 року ухвалу Краснодонського районного суду Луганської області від 27 червня 2012 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

10 січня 2013 року банк звернувся з позовом до ОСОБА_3 як спадкоємця позичальника про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 8 серпня 2008 року.

За положеннями ст. 1281 ЦК України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Аналіз указаної норми дає підстави для висновку, що строки пред'явлення кредиторами спадкодавця вимог до спадкоємців є обмежувальними (преклюзивними), тобто їх пропущення припиняє права кредиторів, а тому ці строки не призупиняються, не перериваються й не поновлюються.

У апеляційній скарзі заявник з урахуванням зазначених норм закону зазначав, що про наявність договору про надання споживчого кредиту від 8 серпня 2008 року та заборгованість за ним спадкодавця йому стало відомо після отримання копії позовної заяви. Про смерть ОСОБА_4 позивачу стало відомо 6 липня 2012 року, а позов до ОСОБА_3 як спадкоємця подано до суду першої інстанції 10 січня 2013 року, а відтак, вказував ОСОБА_3, позивачем пропущено передбачений ст. 1281 ЦК України шестимісячний строк для пред'явлення вимог до спадкоємця.

Згідно зі ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

У п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" (v0012700-08) роз'яснено, що посилання в апеляційній скарзі на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав установленими, чи на невідповідність висновків суду обставинам справи, підлягають перевірці апеляційним судом шляхом дослідження доказів, яким, на думку особи, що подала апеляційну скаргу, суд першої інстанції не дав оцінки або дав неправильну оцінку.

Постановляючи ухвалу про залишення без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції постановив ухвалу, яка за своїм змістом не відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України, оскільки не перевірив доводів апеляційної скарги щодо пропущення позивачем передбаченого ст. 1281 ЦК України строку для пред'явлення вимог до спадкоємця; не з'ясував, коли кредитор дізнався чи міг дізнатися про відкриття спадщини після смерті боржника; чи прийняв на той час спадкоємець спадщину з огляду на положення ст. ст. 1268- 1270 ЦК України; не встановив настання строку вимоги до боржника й, відповідно, підставності пред'явленої кредитором вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, та дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

З огляду на викладене, ухвалу суду апеляційної інстанції не можна визнати законною та обґрунтованою, тому така ухвала підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 338, 342, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ