розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до державного закладу "Гусятинська районна санітарно-епідеміологічна станція" Міністерства охорони здоров'я України, ліквідаційної комісії державного закладу "Гусятинська районна санітарно-епідеміологічна станція" Міністерства охорони здоров'я України, державної установи "Тернопільській обласний лабораторний центр Державної санітарно-епідеміологічної служби України", Державної санітарно-епідеміологічної служби України про визнання незаконним наказу про звільнення та зобов'язання працевлаштувати, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 20 червня 2013 року,

У січні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до державного закладу "Гусятинська районна санітарно-епідеміологічна станція" Міністерства охорони здоров'я України, ліквідаційної комісії державного закладу "Гусятинська районна санітарно-епідеміологічна станція" Міністерства охорони здоров'я України, державної установи "Тернопільській обласний лабораторний центр Державної санітарно-епідеміологічної служби України", Державної санітарно-епідеміологічної служби України про визнання незаконним наказу про звільнення та зобов'язання працевлаштувати, посилаючись на незаконність свого звільнення с посади помічника лікаря-гігієніста та не виконання відповідачами вимог ст. 184 КЗпП України щодо її працевлаштування.

Рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 19 квітня 2013 року, позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ Головного державного санітарного лікаря Гусятинського району - головного лікаря державного закладу "Гусятинська районна санітарно-епідеміологічна станція" Міністерства охорони здоров'я України від 18 грудня 2012 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади помічника лікаря-гігієніста у зв'язку з ліквідацією закладу на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України. Зобов'язано державну установу "Тернопільський обласний лабораторний центр Державної санітарно-епідеміологічної служби України" прийняти ОСОБА_1 за переведенням з державного закладу "Гусятинська районна санітарно-епідеміологічна станція" Міністерства охорони здоров'я України на рівнозначну посаду в державну установу "Тернопільський обласний лабораторний центр Державної санітарно-епідеміологічної служби України" відповідно до її кваліфікації та спеціальності. Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 20 червня 2013 року, рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 19 квітня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов'язано ліквідаційну комісію державного закладу "Гусятинська районна санітарно-епідеміологічна станція" Міністерства охорони здоров'я України працевлаштувати ОСОБА_1 на рівнозначну посаду відповідно до її кваліфікації та спеціальності. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали цивільної справи та вивчивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При вирішенні спору суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Однак вказані вимоги судом апеляційної інстанцій дотримані не були.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є матір'ю трьох малолітніх дітей: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 року народження та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

З 25 березня 2004 року ОСОБА_1 працювала на посаді помічника лікаря-гігієніста державного закладу "Гусятинська районна санітарно-епідеміологічна станція" Міністерства охорони здоров'я України.

З 10 вересня 2012 року по 13 січня 2013 року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному у зв'язку з пологами та народженням двійнят.

Наказом Головного державного санітарного лікаря Гусятинського району - головного лікаря державного закладу "Гусятинська районна санітарно-епідеміологічна станція" Міністерства охорони здоров'я України від 18 грудня 2012 року за №35-К ОСОБА_1 звільнено з займаної посади у зв'язку з ліквідацією підприємства на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що мала місце реорганізація державного закладу "Гусятинська районна санітарно-епідеміологічна станція", тобто, існували підстави для переведення ОСОБА_1 до одного з відділень, в тому числі Гусятинського відділення ДУ "Тернопільський лабораторний центр Держсанепідемслужби України", однак, без згоди ОСОБА_1 її було звільнено без переведення на іншу роботу, за наявності такої можливості.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачка у порушення вимог ст. 184 КЗпП України, після звільнення, у зв'язку з ліквідацією державного закладу Гусятинська районна санітарно-епідеміологічна станція" Міністерства охорони здоров'я України не була працевлаштована, а відтак такий обов'язок слід покласти на ліквідаційну комісію цього закладу.

Із такими висновками судів в повній мірі погодитись не можна виходячи з наступного.

Матеріали справи свідчать про наявність ліквідаційної процедури підприємства з яким позивач перебувала у трудових відносинах.

За правилами ч. 2 ст. 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Статтею 240-1 КЗпП України передбачено, що у разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу. На такого працівника поширюються пільги і компенсації, передбачені статтею 49-3 цього Кодексу для вивільнюваних працівників, а його зайнятість забезпечується відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" (5067-17) .

Вирішуючи даний спір суду перш за все необхідно було встановити наявність чи відсутність повної ліквідації підприємства, оскільки, якщо на день прийняття судом рішення про поновлення працівника на роботі підприємство вже ліквідовано, суд повинен встановити наявність чи відсутність правонаступника, притягти до участі в справі суб'єктів, зазначених у ст. 240-1 КЗпП України та встановити коло суб'єктів до компетенції яких входить повноваження щодо поновлення порушеного права працівника.

При зверненні до суду з касаційною скаргою ОСОБА_1 надано копію витягу з єдиного державного реєстру та заявлено, що за день до ухвалення рішення судом апеляційної інстанції - 19 червня 2013 року до єдиного державного реєстру було внесено відповідний запис про ліквідацію державного закладу "Гусятинська районна санітарно-епідеміологічна станція" Міністерства охорони здоров'я України.

За таких обставин колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що апеляційний суд не виконав своїх обов'язків, визначених законом.

Суд касаційної інстанції позбавлений можливості виправити недоліки, допущені судом апеляційної інстанції, а тому ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.