головуючого Макарчука М.А., суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В., Писаної Т.О., Фаловської І.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Фольксбанк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Фольксбанк" на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 21 травня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 25 квітня 2013 року,

У липні 2010 року позивач звернувся із позовом до суду, в якому, з урахуванням уточнень до позовних вимог просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку на його користь заборгованість за кредитним договором в сумі 222 235,07 доларів США.

Вимоги обґрунтовував тим, що 26 жовтня 2007 року між ВАТ "Електрон Банк", правонаступником якого є позивач та ОСОБА_6 укладено кредитний договір №KF45275, відповідно до умов якого банк надав останній грошові кошти в сумі 218 000 доларів США з кінцевим строком погашення заборгованості до 16 жовтня 2027 року.

В рахунок забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором 26 жовтня 2007 року було укладено договір поруки з ОСОБА_7, відповідно до умов якого, поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник.

Відповідачі своїх зобов'язань належним чином не виконують, внаслідок чого в них утворилась заборгованість, яка становить 222 235,07 доларів США.

З огляду на те, що відповідачі в добровільному порядку відмовляються погасити заборгованість за кредитним договором, позивач вимушений звернутися до суду за захистом порушеного права.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 21 травня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 25 квітня 2013 року позов задоволено частково.

Стягнуто з відповідачів солідарно на користь позивача заборгованість по тілу кредиту в розмірі 11804 доларів США, відсотків за користування кредитом в розмірі 16 887,36 доларів США та пеню в розмірі 3691,71 доларів США. Вирішено питання про судові витрати. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями позивач звернувся із касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Судами встановлено, що 26 жовтня 2007 року між позивачем та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № KF 45275, згідно якого їй було надано грошові кошти у розмірі 218 тис. дол. США строком на 20 років з кінцевим строком погашення не пізніше 16 жовтня 2027 року. Вказаний кредит надавався для рефінансування іпотечного кредиту та ремонту житлового будинку.

Згідно п. 1.2. кредитного договору позичальник зобов'язується повернути банку основну суму кредиту частинами відповідну до графіку платежів за кредитом, згідно із додатком № 1 до кредитного договору і є його невід'ємною частиною та сплатити проценти за користування кредитом у строки та в порядку, передбачених кредитним договором.

Згідно із п. 1.3. кредитного договору процент за користування кредитом встановлюється у розмірі 11,5% річних. У випадку виникнення простроченої заборгованості за кредитом або частиною кредиту та/або процентами, процент за користування кредитом встановлюється в розмірі 14,5% річних.

У якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором з відповідачем ОСОБА_7 укладено договір поруки від 26 жовтня 2007 року за № РО 91402, згідно з умовами якого ОСОБА_7 являється поручителем по зобов'язаннях позичальника.

Відповідно до розрахунку кредитної заборгованості станом на 03 червня 2010 року заборгованість відповідача ОСОБА_6 перед банком складає 222 235,07 дол. США, з них 11 804, 00 дол. США заборгованість за кредитом, 201 656, 00 дол. США - заборгованість по залишку кредиту, 16 887, 36 дол. США - заборгованість по процентах, 3691, 71 дол. США - пеня.

Задовольняючи частково позовні вимоги та відмовляючи у задоволенні позову в решти вимог, суд першої інстанції керувався висновками Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі за № 1-26/2011 та дійшов до висновку про те, що споживач за договором споживчого кредиту має право не бути примушеним достроково повернути суму споживчого кредиту у разі незначних порушень.

При вирішенні цього питання суд виходив з положень п. 10 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", якою передбачено обов'язок кредитодавця письмово повідомити споживача про свою вимогу дострокового повернення споживчого кредиту. За висновком суду першої інстанції даної вимоги позивачем дотримано не було.

Суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що перед зверненням до суду із цим позовом банк не направляв відповідачам письмові вимоги про повернення всієї суми кредиту (у тому числі частини кредиту, строк виплати якого ще не настав) та нарахованих відсотків. Ці вимоги стосувалися лише простроченої заборгованості по кредиту та відсотках, про що в них чітко зазначалося з вказівкою суми. У них позивач роз'яснює боржникам своє право, передбачене ч. 2 ст. 1050 ЦК України, вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася. Однак цим правом не скористався і такої письмової вимоги не заявив.

З такими висновками погодився і суд апеляційної інстанції.

Проте, такі висновки судів є передчасними та такими, що здійснені без повного та всебічного з'ясування обставин справи.

Згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченнями), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Як вірно встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, банк надіслав на адресу позичальника та поручителя листи вимоги про погашення всієї суми заборгованості та попереджав про наслідки невиконання вимог банку, зокрема про право банку достроково вимагати повернення кредиту.

Зазначені листи відповідачами отримані.

Відповідно до ч. 10 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі, зокрема: затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці.

Звертаючись із апеляційною скаргою банк посилався на те, що останнє погашення по відсотках здійснено позичальником 09 березня 2010 року, а по тілу кредиту 29 травня 2009 року, що свідчить про істотне порушення умов кредитного договору та надає право банку на дострокове повернення кредиту.

Відповідно до умов кредитного договору, а саме п. 5.2.9 позичальник зобов'язується повністю повернути кредит та сплатити нараховані проценти, а також можливі пеню та штрафні санкції, незалежно від строку виконання зобов'язання у наступних випадках, зокрема:

затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць;

або перевищення суми заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків;

несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту;

утворення у позичальника простроченої заборгованості за кредитом та/або процентами;

іншого істотного порушення умов кредитного договору.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зазначеним доводам апеляційної скарги суд апеляційної інстанції належної оцінки не надав, допустив порушення норм матеріального та процесуального права.

Крім цього, посилання суду апеляційної інстанції на те, що банк не скористався своїм правом на дострокове розірвання кредитного договору, жодного правового значення не має та не впливає на права банку достроково звернутися з позовом до суду про стягнення коштів, що повністю відповідає способам захисту прав, що передбачені ст.ст. 15, 16 ЦК України.

Оскільки суд апеляційної інстанції допустив неповноту встановлення обставин у справі, ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України