головуючого Макарчука М.А., суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В., Писаної Т.О., Фаловської І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, третя особа - Львівське комунальне підприємство - "Шляхово-ремонтне підприємство Галицького району" про визнання права користування житловим приміщенням, зобов'язання укладення договору житлового найму, за касаційною скаргою Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради на рішення апеляційного суду Львівської області від 29 липня 2013 року,

У квітні 2012 року позивачі звернулися до суду з вказаним позовом, в якому, з урахуванням уточнень до позовних вимог, просили визнати за ними право користування квартироюНОМЕР_1 житловою площею 18,4кв.м. в АДРЕСА_1 та зобов'язати відповідача укласти з ними в особі основного квартиронаймача ОСОБА_6 договір житлового найму на вказану квартиру.

Вимоги обґрунтовували тим, що позивачі разом з ОСОБА_10 проживали однією сім'єю в кімнаті НОМЕР_1 в гуртожитку по АДРЕСА_1, який перебував на балансі ЛКП "Шляхово-ремонтне підприємство Галицького району". В даній кімнаті був прописаний лише ОСОБА_10 як працівник вказаного підприємства, а позивачі проживали без реєстрації. Наказом ДЖГІ Львівської міської ради від 21 жовтня 2009 року вирішено надати приміщенням вказаного гуртожитку статус житлових квартир та рекомендовано Сихівській районній адміністрації Львівської міської ради укласти договори найму з мешканцями, які проживають у вказаному гуртожитку. Проте, ОСОБА_10 відповідний договір найму не встиг укласти, оскільки помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

16 січня 2012 року позивачі звернулися до відповідача з письмовою заявою про переоформлення на них в особі основного квартиронаймача ОСОБА_6 договору найму зазначеної квартири. Проте, відповідач вказану заяву не прийняв та запропонував для вирішення вказаного питання звернутися до суду.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 07 листопада 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 29 липня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням відповідач звернувся із касаційною скаргою, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши викладені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи оскаржуване рішення та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив з того, що між сторонами фактично склалися договірні відносини з приводу найму, а відтак існують правові підстави для задоволення вимог щодо визнання осіб такими, що мають право користування спірною квартирою та зобов'язання відповідача укласти договір найму.

З такими висновками апеляційного суду колегія суддів погодитися не може, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що квартира НОМЕР_1 житловою площею 18,4 кв.м. в АДРЕСА_1 мала статус "гуртожиток для одиноких" та була закріплена за ЛКП "Шляхово-ремонтне підприємство Галицького району". Вказаний гуртожиток складався з чотирьох кімнат.

ОСОБА_10 у 2002 році поселений у даний гуртожиток, оскільки він перебував у трудових відносинах з ЛКП "Шляхово-ремонтне підприємство Галицького району".

Позивачі вважають, що постійно проживали в даному гуртожитку разом з ОСОБА_10 однією сім'єю та набули право на користування кімнатою в гуртожитку як члени сім'ї наймача.

Відповідно до ч. 1 ст. 127 ЖК УРСР гуртожитки використовуються, зокрема, для проживання робітників, службовців виключно у період роботи.

Відповідно до ст. 129 ЖК України на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачі не перебували у трудових відносинах з ЛКП "Шляхово-ремонтне підприємство Галицького району", ордер на вселення до даного гуртожитку позивачам не видавався. Таким чином є вірними висновки суду першої інстанції про те, що позивачі вселилися до даного гуртожитку без належних правових підстав.

Крім цього судом першої інстанції встановлено, що наказом Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради від 21 жовтня 2009 року № 632 вирішено надати приміщенням гуртожитку НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4 у будинку АДРЕСА_1, які використовувалися ЛКП "Шляхово-ремонтне підприємство Галицького району" для проживання працівників підприємства, статус житлових квартир та рекомендовано Сихівській районній адміністрації укласти договори найму з мешканцями, які зареєстровані і проживають у квартирах НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4 у будинку АДРЕСА_1.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 проживають у вказаній квартирі без реєстрації.

Враховуючи зазначене, відсутність у позивачів реєстрації місця проживання у спірній квартирі свідчить про відсутність правових підстав для укладення з ними договору найму житлового приміщення.

Оскільки суд першої інстанції встановивши обставини у справі, вірно застосував закон до спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції допустив помилку у застосування норм матеріального права, рішення суду апеляційної інстанції не може залишатися без змін, а тому підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,