розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання дитини та дружини, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 березня 2013 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області від 11 липня 2013 року, та за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області від 11 липня 2013 року,

У березні 2011 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4, у якому просила стягнути з відповідача аліменти на утримання їх неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі ј частки від всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно до досягнення дитиною повноліття, та аліменти на її утримання у розмірі 1/8 частки усіх видів заробітку відповідача, але не менше одного неоподаткованого мінімуму доходів громадян щомісячно до досягнення дитиною трьох років.

В обґрунтування своїх вимог посилалась на ті обставини, що дитина проживає разом з нею та перебуває на її утриманні, а відповідач добровільно не надає матеріальної допомоги на їх утримання, просила задовольнити позов.

У червні 2011 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом про виключення відомостей з актового запису про народження дитини, який за його заявою 18 лютого 2013 року ухвалою суду залишено без розгляду.

1 березня 2013 року рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області позов ОСОБА_3 задоволено частково, стягнуто на користь позивачки аліменти на утримання малолітнього сина в розмірі 1/6 частини всіх видів заробітної плати відповідача щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму, визначеного для дітей відповідного віку, починаючи з 24 березня 2011 року до досягнення ним повноліття, та аліменти на її утримання в розмірі 1/10 частини усіх видів заробітної плати (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з 24 березня 2011 року до 1 червня 2012 року.

Вирішено питання про судові витрати.

23 квітня 2013 року додатковим рішенням цього суду допущено негайне виконання рішення суду щодо стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 березня 2013 року визначено підсудність цієї цивільної справи апеляційному суду Тернопільської області.

11 липня 2013 року рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області рішення суду першої інстанції в частині стягнення зі ОСОБА_4 аліментів на утримання ОСОБА_3 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовлено.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі позивачка просить скасувати рішення апеляційного суду та рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача аліментів на утримання сина та стягнути з відповідача аліменти у розмірі ј частини всіх видів заробітку щомісячно, а рішення суду першої інстанції в частині стягнення аліментів на її утримання залишити в силі.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення апеляційного суду в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції про стягнення з нього аліментів на утримання сина в розмірі 1/6 частини всіх видів заробітної плати щомісячно та ухвалити нове рішення в цій частині, яким визначити розмір аліментів у розмірі 1/8 частини, в решті рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Свої вимоги мотивують порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач як батько повинен утримувати сина до досягнення ним повноліття та вважав, що розмір аліментів у вигляді 1/6 частини всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму, визначеного для дітей відповідного віку, є достатнім.

Крім того, позивачка має право на утримання від відповідача до досягнення дитиною трьох років, оскільки дитина проживає з нею, а відповідач має можливість надавати їй матеріальну допомогу.

Скасовуючи рішення суду та відмовляючи в задоволенні позову про стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на час ухвалення рішення судом першої інстанції дитина досягла віку трьох років, тому підстави для стягнення коштів на утримання дружини відсутні.

Проте погодитись з рішенням суду апеляційної інстанції не можна з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим з виконанням всіх вимог цивільного судочинства, згідно з законом, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що з 15 лютого 2009 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували у фактичних шлюбних відносинах та перебували у релігійному шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

На даний час сторони не проживають разом, відповідач не бере участі у вихованні дитини, не надає матеріального забезпечення та не утримує її, дитина проживає разом з матір'ю та перебуває на її утриманні, добровільно досягти згоди щодо сплати аліментів сторони не можуть, тому ОСОБА_3 звернулась до суду з цим позовом та просила його задовольнити.

За змістом ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції у порушення ст. ст. 214, 215, 303 ЦПК України не перевірив належним чином дотримання судом першої інстанції вимог закону щодо визначення розміру аліментів на утримання дитини, погодившись із встановленням судом сплати аліментів відповідачем у розмірі 1/6 частини всіх видів його заробітку, не перевірив мотивів, з яких виходив суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, а також доводів позивачки про можливість стягнення з відповідача аліментів у розмірі ј частини його доходів.

Не перевірив обставини, які підлягають врахуванню при визначенні розміру аліментів, а пославшись на те, що розмір аліментів не може бути меншим ніж 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову в цій частині.

Крім того, вирішуючи питання про відмову в задоволенні позову в частині стягнення витрат на утримання позивачки, та вказавши, що їх стягнення проводиться з часу набрання рішенням суду законної сили, а на час його ухвалення дитина вже досягла трирічного віку, тому позивачка не має права на утримання відповідно до ст. 84 СК України, не врахував вимоги ч. 1 ст. 79 СК України про те, що аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви та не врахував, що позивачка звернулась до суду з позовом у березні 2011 року, не дав цим обставинам належної оцінки, ухвалив помилкове рішення про відмову в задоволенні позову з цих підстав.

За таких обставин касаційні скарги потрібно задовольнити частково, рішення апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, як передбачено ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 343, 344 ЦПК України, колегія суддів,

Касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області від 11 липня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.