розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Марфін Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_2, поданою його представником ОСОБА_3, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 25 червня 2013 року, -

У липні 2012 року публічне акціонерне товариство "Марфін Банк" (далі - ПАТ "Марфін Банк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - ПП "Гранд Преміум Клас", про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 8 листопада 2012 року позовні вимоги ПАТ "Марфін Банк" про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки залишено без розгляду.

Остаточно ПАТ "Марфін Банк", з урахуванням уточнень, просило стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Марфін Банк" заборгованість за кредитним договором № 2336/OF на загальну суму 645 138 грн 40 коп.; стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 8 червня 2007 року між ВАТ "Морський транспортний банк", правонаступником якого є ПАТ "Марфін Банк", та ПП "Гранд Преміум Клас" було укладено кредитний договір №2336/ОF та додаткову угоду № 1 до кредитного договору, за умовами яких останній отримав кредит у вигляді непоновлювальної мультивалютної кредитної лінії на суму 1 537 299 грн з терміном погашення до 7 грудня 2011 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 8 червня 2007 року між ВАТ "Морський транспортний банк" та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, а 23 листопада 2009 року між ВАТ "Морський транспортний банк" та ОСОБА_2 - договір поруки. Зазначав, що банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, але боржник грошові кошти не повернув, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 645 138 грн 40 коп.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 25 червня 2013 року, позов ПАТ "Марфін Банк" задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Марфін Банк" заборгованість за кредитним договором № 2336/OF у розмірі 645 138 грн 40 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ "Марфін Банк" судовий збір у сумі 3 219 грн у рівних частинах.

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позичальник не виконав зобов'язання по поверненню суми кредиту та оплати відповідної плати за користування кредитом, чим порушив умови кредитного договору, у відповідності до ч. 2 ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, а тому позовні вимоги є доведеними і підлягають задоволенню.

Проте повністю погодитись з таким висновком судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Судами установлено, що згідно кредитного договору №2336/ОF, укладеного 8 червня 2007 року між ВАТ "Морський транспортний банк" та ПП "Гранд Преміум Клас", останній отримав кредит у вигляді непоновлювальної мультивалютної кредитної лінії на суму 1 537 299 грн з терміном погашення до 7 червня 2010 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 8 червня 2007 року між ВАТ "Морський транспортний банк" та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, а 23 листопада 2009 року між ВАТ "Морський транспортний банк" та ОСОБА_2 - договір поруки. Зазначав, що банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, але боржник грошові кошти не повернув, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 645 138 грн 40 коп.

Крім того, 23 листопада 2009 року між ВАТ "Морський транспортний банк" та ПП "Гранд Преміум Клас" було укладено додаткову угоду до кредитного договору, за умовами якої термін погашення кредиту визначено - до 7 грудня 2011 року.

12 листопада 2010 року ВАТ "Морський транспортний банк" змінив своє найменування на ПАТ "Марфін Банк".

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов язання мають виконуватися належним чином та у встановлений законом строк.

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Згідно із ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель, за змістом указаним норм матеріального права, хоча і пов'язаний з боржником певними зобов'язальними відносинами, є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором.

Пунктом 1.2 договору поруки від 23 листопада 2009 року визначено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань за кредитним договором у тому ж розмірі, що і боржник.

Як роз'яснено у п. 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутись до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

З матеріалів справи убачається, що термін погашення кредиту визначено - до 7 грудня 2011 року, при цьому позов подано до суду 25 липня 2012 року, а вимоги саме до ОСОБА_2 - 23 січня 2013 року, що підтверджується заявою про уточнення позовних вимог.

Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення, у порушення вимог ст. ст. 212- 215, 303, 315 ЦПК України на зазначене уваги не звернули, доводів ОСОБА_2 належним чином не перевірили, та дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог банку про стягнення заборгованості за кредитним договором.

З урахуванням викладеного, судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими й вони підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_2, подану його представником ОСОБА_3, задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 25 червня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.