розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2013 року,

У лютому 2009 року закрите акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 20 вересня 2007 року між банком і ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 19 440 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 19 вересня 2027 року. Також 20 вересня 2007 року між банком і ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 укладено договір іпотеки, предметом якого є надання іпотекодавцями в іпотеку нерухомого майна, зокрема квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, в забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором. Відповідачкою ОСОБА_3 умови кредитного договору не виконуються, що дає підстави банку дострокового розірвання договору і стягнення з позичальника всіх належних сум. Оскільки виконання кредитного договору забезпечено іпотекою, тому є підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 27 липня 2010 року позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 20 вересня 2007 року в розмірі 128 892 грн. 30 коп. звернуто стягнення на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу предмета іпотеки ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладенням від імені відповідачів договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Виселено ОСОБА_3, ОСОБА_5 та малолітню ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, з квартири АДРЕСА_1 із зняттям їх з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України м. Дніпродзержинська. В частині позовних вимог про виселення ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2013 року рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 27 липня 2010 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову ПАТ КБ "ПриватБанк" у задоволенні їх позовних вимог.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга заявника підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції і ухвалюючи рішення про відмову ПАТ КБ "ПриватБанк" у задоволенні їх позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що банком не дотримано процедури позасудового вирішення спору, зокрема не направлено боржнику і іпотекодавцям письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання, у зв'язку з чим порушено права відповідачів щодо вжиття необхідних заходів до виконання умов кредитного договору в добровільному порядку. Оскільки позивачем не направлялась відповідачам вимога про звільнення ними предмета іпотеки в добровільному порядку, то вимоги банку про виселення відповідачів є передчасними.

Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд, у відповідності до пункту 2 частини першої статті 307 ЦПК України, має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити рішення по суті позовних вимог.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неправильно встановлені фактичні обставини справи, що полягає у неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи (стаття 309 ЦПК України).

Установлено, що 20 вересня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", і ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 19 440 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 19 вересня 2027 року.

У рахунок забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором від 20 вересня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 20 вересня 2007 року укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як передбачено статтями 572, 575 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом, як передбачено статтею 590 ЦК України.

Частиною другою статті 35 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що положення частини першої цієї статті (у разі порушення основного зобов'язання іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення) не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Таким чином, якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, він має право звернутися до суду з метою звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статті 39 Закону України "Про іпотеку".

Суд апеляційної інстанції на вказані вимоги закону уваги не звернув і дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з пунктом 41 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не з'ясував питання співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, не досліджено докази на підтвердження розміру боргу ОСОБА_3 за кредитним договором від 20 вересня 2007 року, вартості предмету іпотеки - квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до частини першої статті 40 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей.

Як роз'яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в пункті 43 постанови від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) , зокрема примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Проте, в порушення статей 212 - 214, 303, 316 ЦПК України апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, на вищезазначені положення закону уваги не звернув, доводів апеляційної скарги належним чином не перевірив, у рішенні не навів мотивів їх відхилення, та, відмовивши в задоволенні позовних вимог про виселення, дійшов передчасного висновку щодо відсутності таких підстав для виселення з квартири відповідачки та всіх інших осіб, які зареєстровані і проживають в ній.

Отже, суд апеляційної інстанції не встановив, які правовідносини випливають із встановлених обставин, та які правові норми підлягають застосуванню до цих правовідносин, не з'ясував всі обставини у справі, не дослідив докази та не надав їм оцінки.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення спору і ці порушення допущені судом апеляційної інстанції при розгляді справи, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.