розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання протиправними дій з перешкоджання користуватися приватною власністю, знесення самочинного будівництва, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Одеської області від 10 вересня 2013 року,

У грудні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_2, яка розташована на другому поверсі. Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є власниками квартири № 51, розташованої в цьому ж будинку на першому поверсі, під квартирою позивача. Відповідачі самочинно здійснили реконструкцію належної їм на праві власності квартири, побудувавши прибудову, чим створили позивачу перешкоди у користуванні власністю, оскільки під вікнами квартири накопичується сміття, дах нагрівається та виділяє шкідливі речовини, неприємний запах, створюється безперешкодний доступ до квартири позивача через балкон відповідачів. За таких обставин ОСОБА_3 просила визнати неправомірними дії відповідачів з перешкоджання їй у користуванні власністю, зобов'язати відповідачів знести самочинне будівництво, а також стягнути на свою користь 10 500 грн на відшкодування майнової шкоди та 4 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 березня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 10 вересня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено частково: зобов'язано відповідачів не перешкоджати позивачу в користуванні власністю та знести за свій рахунок самовільно збудовану прибудову, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; стягнуто з відповідачів на користь позивача компенсацію на відшкодування моральної шкоди у сумі 2 000 грн; у задоволенні решти вимог позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідачі просять скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 на праві власності належить квартира АДРЕСА_2, яка розташована на другому поверсі.

Відповідачу ОСОБА_4 та членам її родини ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на праві власності належить квартира № 51, яка розташована в цьому ж будинку на першому поверсі, під квартирою позивача.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 вже зверталася до суду з позовом до ОСОБА_4, у якому просила зобов'язати відповідача за власний рахунок знести самочинно збудовану прибудову (балкон), а також стягнути з відповідача 6 000 грн на відшкодування моральної шкоди і 5 086 грн на відшкодування матеріальної шкоди.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 09 квітня 2010 року у справі № 2-1619/2010, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_3 задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1 894 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 1 500 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок реконструкції квартири ОСОБА_4 У задоволенні вимог позову про звільнення земельної ділянки шляхом знесення самочинного будівництва - прибудови (балкону) відмовлено з тих підстав, що ОСОБА_3 не є належним позивачем.

Разом з тим, розглядаючи цей спір, суд першої інстанції встановив, що у Київському районному суді м. Одеси розглядалася справа № 2-3430/11 за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: Виконавчий комітет Одеської міської ради, Київська районна адміністрація Одеської міської ради, ОСОБА_3, про звільнення земельної ділянки та знесення самочинного будівництва.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2012 року, яке набрало законної сили, у задоволенні указаного вище позову Одеської міської ради відмовлено.

Указаним рішенням встановлено, що у 1988 році мешканці квартир, розташованих на першому поверсі багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 звернулися до Київського районного виконавчого комітету м. Одеси з заявами про надання їм дозволу на будівництво за власний рахунок балконів.

02 вересня 1988 року Виконавчий комітет Київської районної ради народних депутатів прийняв рішення № 640, яким затвердив рішення міського виконавчого комітету про дозвіл мешканцям 12-ти квартир, що розташовані на першому поверсі будинку АДРЕСА_1, побудувати за свій рахунок балкони відповідно до проекту інституту "Укржилремпроект" № 29-Б/М-1/88-01-АС, узгодженого з ГлавАПУ, райСЕС, СВПЧ-3.

ОСОБА_9 (батько ОСОБА_4) на той час був основним квартиронаймачем квартири № 51 і саме йому було надано дозвіл на будівництво балкону.

Роботи з будівництва балконів до квартир, розташованих на першому поверсі будинку АДРЕСА_1, відповідно до проекту інституту "Укржилремпроект" № 29-Б/М-1/88-01-АС і з дозволу Київського районного виконавчого комітету у 1988 році були виконані ремонтно-будівельною дільницею "Одесатеплокомуненерго".

У межах цивільної справи № 2-3430/11 судом встановлено, що у 2003 - 2006 роках родина ОСОБА_4 виконала капітальний ремонт квартири разом з балконом: зі стін квартири власники оббили стару штукатурку та відштукатурили стіни по-новому, об'єднали в одне приміщення туалет і ванну кімнату і перемістила двірний отвір у це приміщення, замінили старі труби водопостачання та водовідведення, за рахунок ванної кімнати збільшили площу кухні, змінили дерев'яні вікна на металопластикові, поклали керамічну плитку на кухні, в коридорі, ванній кімнаті, замінили вхідні дерев'яні двері на металеві разом з дверною коробкою.

У рішенні Київського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2012 року встановлено, що балкон до квартири АДРЕСА_1 площею 4,8 кв. м було побудовано більше 20 років тому назад з дозволу органу місцевої влади.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 17 травня 2012 року № 031/2012 року і поясненнями експерта у справі № 2-3430/11, спірний балкон відповідає будівельним, санітарним і протипожежним нормам і правилам, балкон побудовано згідно з проектом № 29-Б/М-1/88-01-АС, виготовленим у 1988 році інститутом "Укржилремпроект". Крім того, не існує технічної можливості знести спірний балкон без пошкоджень для багатоквартирного житлового будинку і для квартири № 51, оскільки при знесенні можливе пошкодження цілісності конструкцій, поява тріщин та деформацій, що вплине на безпеку конструкції будинку та погіршить його технічний стан.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2012 року встановлено, що балкон у квартирі АДРЕСА_1 не має статусу самочинної прибудови.

При розгляді цивільної справи № 2-3430/11 суд оглядав на місці спірний балкон і встановив, що прав та інтересів ОСОБА_3 як власника суміжної квартири він не порушує.

Згідно з ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Правильно врахувавши преюдиціальне значення указаних вище судових рішень і обставини, які цими рішеннями встановлені, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність позову ОСОБА_3, оскільки спірний балкон не має статусу самочинно побудованої прибудови і він не порушує прав та інтересів ОСОБА_3 як власника суміжної квартири.

Обґрунтованим і таким, що узгоджується з наявними у справі доказами, є висновок суду першої інстанції про недоведеність указаного позову, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження указаних у позові обставин про те, що відповідачі перешкоджають позивачу у повноцінному користуванні її приватною власністю, а також, що внаслідок винних дій відповідачів позивачу завдано матеріальної шкоди у розмірі 10 500 грн і моральної шкоди у розмірі 4 000 грн.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні матеріального закону, а саме: ст. ст. 376, 386, 391 ЦК України.

Разом з тим, апеляційний суд порушив норми процесуального права, зокрема, на порушення вимог ч. 3 ст. 61 ЦПК України не звернув уваги на судові рішення, ухвалені в справах, у яких беруть участь ті самі особи, та обставини, які цими рішеннями встановлені, що має преюдиціальне значення у цій справі, та дійшов помилкового висновку про порушення прав позивача як власника нерухомого майна самочинним спорудженням відповідачами прибудови, яку на підставі вимог ст. 376 ЦК України суд ухвалив знести.

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення апеляційного - скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.