розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування завданої шкоди та усунення перешкод у здійсненні права власності за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 21 серпня 2013 року,

У жовтні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про відшкодування завданої шкоди та усунення перешкод у здійсненні права власності.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що ОСОБА_2, яка є власником суміжної земельної ділянки, самовільно звела двоповерховий будинок, внаслідок чого стіни його будинку зазнали значних ушкоджень. Своїми діями відповідач створила небезпеку для цілісності та безпечності належного йому будинку та спричинила перешкоди в його догляді.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 січня 2012 року здійснено заміну позивача правонаступником ОСОБА_1

Уточнивши позовні вимоги позивач ОСОБА_1 просила суд зобов'язати відповідача усунути перешкоди у користуванні будинковолодінням АДРЕСА_1 шляхом перебудови самочинно побудованого незавершеного будівництвом будинку за адресою АДРЕСА_2, таким чином, щоб даний будинок знаходився на відстані не менше 6,4 метри від належного їй будинку по АДРЕСА_1, відповідно до ДБН 360-92 та зобов'язати ОСОБА_2 відшкодувати вартість відновного ремонту будинку у сумі 13 865 грн.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 березня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_2 провести перебудову самочинно побудованого незавершеного будівництвом будинку за адресою: АДРЕСА_2 таким чином, щоб даний будинок знаходився на відстані не менше 6,4 метри від належного ОСОБА_1 будинку по АДРЕСА_1, відповідно до ДБН 360-92.

Зобов'язано ОСОБА_2 відшкодувати ОСОБА_1 13 865 грн завданої матеріальної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 51 грн сплаченого судового збору, 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи та 2 636 грн 92 коп. у відшкодування витрати на оплату експертного дослідження.

Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 квітня 2013 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 558 грн 74 коп. витрат на правову допомогу.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 21 серпня 2013 року рішення суду першої інстанції у частині зобов'язання провести перебудову самочинно побудованого незавершеного будинку скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Змінено рішення суду першої інстанції у частині відшкодування витрат на оплату експертного дослідження та додаткове рішення суду першої інстанції від 30 квітня 2013 року, зменшено суму стягнення.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 318 грн 46 коп. на відшкодування витрат на оплату експертного дослідження та 1 279 грн 27 коп. витрат на правову допомогу.

У решті позову рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що відповідач створює перешкоди для безпечного користування позивачем належним йому об'єктом нерухомого майна, а тому, з метою відновлення порушених прав ОСОБА_1, вважав допустимим покласти на ОСОБА_2 обов'язок провести перебудову самочинно побудованого будинку на відстань не менше 6,4 метри від будинку позивача.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання відповідача провести перебудову самочинно побудованого будинку та відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, а також змінюючи рішення суду та додаткове рішення суду в частині відшкодування витрат, виходив із того, що обраний ОСОБА_1 спосіб захисту суперечить вимогам закону, оскільки допускає за рішенням суду самочинне будівництво.

Однак з такими висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Згідно з ч. 7 ст. 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

Пунктом 5 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30 березня 2012 року (v0006740-12) "Про практику застосування ст. 376 ЦК України" роз'яснено, що у випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (ст. 391 ЦК України).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК Украіни).

Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 386 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дії, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню; власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданому матеріальної та моральної шкоди.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження.

Відповідно до ч.1 ст. 10, ч.1 ст. 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував норми матеріального права, що їх регулюють, та дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_1 була заподіяна майнова шкода саме з вини ОСОБА_2, в наслідок проведення нею самочинного будівництва, яке порушує права позивача, а тому обраний ОСОБА_1 спосіб захисту цивільного права є вірним.

Таким чином рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Апеляційний суд, в порушення вимог ст. 212- 214, 315 ЦПК України, на вищезазначені норми закону уваги не звернув, невірно витлумачив закон, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, та дійшов помилкового висновку про те, що обраний ОСОБА_1 спосіб захисту свого права - зобов'язання відповідача перебудувати самочинну будівлю на відстань не менше 6, 4 м від належного їй будинку, передбачає як демонтаж так і здійснення будівництва об'єкта нерухомості, що суперечить вимогам закону, оскільки допускає за рішенням суду самочинне будівництво.

Висновок суду апеляційної інстанції ґрунтується на припущеннях, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 60 ЦПК України є неприпустимим.

Таким чином, апеляційний суд, безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, припустився помилки у застосуванні матеріального та процесуального закону.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України суд касаційної інстанції, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно з законом, скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Ураховуючи викладене, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 336, ст. 339, п. 4 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Тернопільської області від 21 серпня 2013 року скасувати.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 березня 2013 року та додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 квітня 2013 року залишити в силі.