розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "Надра" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 червня 2013 року,

У вересні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "Надра" звернулось до суду з зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 4 грудня 2006 року між відкритим акціонерним товариством комерційний банк "Надра", правонаступником якого є публічне акціонерне товариства комерційний банк "Надра", та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 6 555,94 доларів США для придбання транспортного засобу зі сплатою 9,5% річних строком до 2 грудня 2011 року. У забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором цього ж дня між відкритим акціонерним товариством комерційний банк "Надра", правонаступником якого є публічне акціонерне товариства комерційний банк "Надра", та ОСОБА_4 укладено договір поруки, відповідно до якого остання поручилася перед позивачем за виконання ОСОБА_3 зобов'язань за вказаним кредитним договором.

Посилаючись на невиконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором, просив суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором, яка станом на 21 серпня 2012 року становить 167 291,52 грн.

Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 червня 2013 року рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2013 року скасовано та ухвалено нове про задоволення позову.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк "Надра" заборгованість у сумі 167 291,52 грн за кредитним договором від 4 грудня 2006 року, яка складається із: заборгованості за основним договором в сумі 21 011 грн; заборгованості за процентами у сумі 454,15 грн; заборгованості по комісії в сумі 231,27 грн; пені за несвоєчасне виконання зобов'язань в сумі 165 240,13 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2013 року, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що 4 грудня 2006 року між відкритим акціонерним товариством комерційний банк "Надра", правонаступником якого є публічне акціонерне товариства комерційний банк "Надра", та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 6 555,94 доларів США для придбання транспортного засобу зі сплатою 9,5% річних строком до 2 грудня 2011 року.

У забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором цього ж дня між відкритим акціонерним товариством комерційний банк "Надра", правонаступником якого є публічне акціонерне товариства комерційний банк "Надра", та ОСОБА_4 укладено договір поруки, відповідно до якого остання поручилася перед позивачем за виконання ОСОБА_3 зобов'язань за вказаним кредитним договором.

Відповідно до довідки відділення публічного акціонерного товариства "Приватбанк" від 11 липня 2012 року, підписаної його директором Шамсутдіновою Т.В., банк не заперечував щодо зняття заборони з переоформленням технічного паспорту на автомобіль марки ВАЗ-21099, реєстраційний номер НОМЕР_1 у зв'язку з погашенням заборгованості за кредитним договором від 4 грудня 2012 року. Вказаний транспортний засіб було передано у заставу банку згідно договору застави від 4 грудня 2006 року, укладеного між відкритим акціонерним товариством комерційний банк "Надра", правонаступником якого є публічне акціонерне товариства комерційний банк "Надра", та ОСОБА_3

На кожному аркуші кредитного договору від 4 грудня 2012 року наявні відмітки директора відділення Шамсутдінової Т.В. про погашення заборгованості, завірені печаткою банка.

Як убачається із матеріалів справи відповідно до п. 5.3 договору поруки від 4 грудня 2012 року, дія цього договору закінчується належним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором чи виконанням поручителем своїх зобов'язань згідно з умовами цього договору.

Згідно з п. п. 1.4, 3.3.4 кредит надано до 2 грудня 2011 року і цей день є кінцевим терміном повернення кредиту.

Позивач звернувся до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 з вимогою про виконання зобов'язання з повернення кредиту від 11 вересня 2012 року, направивши кожному листи № 3868 та № 5869 відповідно.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог щодо наявності у ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором. При цьому судом зазначено, що позивач протягом шести місяців з дня виникнення права пред'явлення вимоги до ОСОБА_4 з відповідною вимогою не звертався, що за правилами ч. 4 ст. 559 ЦК України є підставою для припинення поруки.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 порушив зобов'язання за договором про надання споживчого кредиту від 4 грудня 2006 року, у зв'язку з чим з нього та ОСОБА_4 як поручителя підлягає стягненню у солідарному порядку заборгованість за зазначеним кредитним договором, яка станом на 21 серпня 2012 року становить 167 291,52 грн.

Проте повністю з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За змістом указаних норм матеріального права поручитель, хоча і пов'язаний з боржником певними зобов'язальними відносинами, є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Поручитель, зокрема, має право висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч. 2 ст. 555 цього Кодексу).

Частиною 4 ст. 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

В пункті 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" (v0002700-09) зазначено, якщо при дослідженні письмових доказів особою, яка бере участь у справі, буде подана заява про те, що доданий до справи або поданий іншою особою для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може відповідно до частини другої статті 185 ЦПК України просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. При відсутності з її боку таких процесуальних дій, особа, яка подала заяву, має згідно із загальними правилами доказування (стаття 60 ЦПК) подати відповідні докази, що спростовують значення відомостей оспорюваного документа і могли бути підставою неприйняття його до уваги під час оцінки доказів. У разі необхідності за клопотанням особи, яка зробила таку заяву, суд відповідно до правил частини четвертої статті 10 ЦПК України сприяє їй у збиранні цих доказів (призначає експертизу, витребовує інформацію від особи, за іменем якої видано документ, оголошує перерву або відкладає розгляд справи, якщо це потрібно,тощо).

Обґрунтовуючи висновок про недоведеність позовних вимог, суд першої інстанції, пославшись на довідку № 4533 від 11 липня 2012 року про погашення заборгованості за кредитним договором від 4 грудня 2012 року та відповідні відмітки, виконані директором відділення публічного акціонерного товариства "Приватбанк" Шамсутдіновою Т.В.

у кредитному договорі, дотримався вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, оскільки ним 21 листопада 2012 року та 11 січня 2013 року на адресу банку надсилались листи № 9250/12 та № 221/13 про надання інформації відносно доводів ОСОБА_3 про погашення ним 11 липня 2012 року кредитної заборгованості, відповідність розрахунку пені та можливість зменшення позовних вимог, проте зазначені листи банком залишено без відповідного реагування.

У апеляційній скарзі банком зазначено, що відомості, викладені у листі № 4533 від 11 липня 2012 року, не відповідають дійсності, оскільки заборгованість за кредитним договором відповідачем 11 липня 2012 року повністю не погашена.

Зробивши висновок про те, що підставою для скасування судового рішення і частково задоволення позову є неповнота з'ясування судом першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції не врахував, що норми процесуального права щодо повноти та всебічності розгляду справи (ст. 213 ЦПК України) поширюється як на судове рішення суду першої інстанції так, і на судове рішення суду апеляційної інстанції.

У разі встановлення судом апеляційної інстанції порушення судом першої інстанції вимог закону щодо повноти і всебічності розгляду справи суд апеляційної інстанції зобов'язаний усунути ці недоліки і ухвалити рішення згідно з законом.

Суд апеляційної інстанції, у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303, 307, 316 ЦПК України, не перевірив узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі, не навів достатніх мотивів, з яких він вважає невірними висновки суду першої інстанції; не встановивши та не зазначивши у рішенні, в чому полягає порушення судом першої інстанції встановленого порядку дослідження доказів або наявність доказів у дослідженні яких судом було неправомірно відмовлено; не спростував факти й обставини, що установлені судом першої інстанції, та доводів відповідача про погашення заборгованості, за кредитним договором і невідповідність наданих банком розрахунків обставинам справи; не перевіривши наявність підстав, з яким закон пов'язує припинення поруки, дійшов передчасного висновку про скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позову.

З огляду на наведене, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з такими порушеннями норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.