розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом керуючого санацією товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Богуславщина" ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, публічного акціонерного товариства "Кагарлицький цукровий завод" про стягнення заборгованості, зустрічним позовом ОСОБА_5 до товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Богуславщина", ОСОБА_4, публічного акціонерного товариства "Кагарлицький цукровий завод" про визнання договору купівлі-продажу та договору поруки недійсними, зустрічним позовом публічного акціонерного товариства "Кагарлицький цукровий завод" до товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Богуславщина" про відшкодування збитків, завданих поклажодавцеві, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Кагарлицький цукровий завод" на рішення Мар'їнського районного суду Донецької області від 18 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 25 квітня 2013 року,

У жовтні 2012 року керуючий санацією товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Богуславщина" ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, який згодом уточнив, і остаточно просив стягнути солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 і публічного акціонерного товариства "Кагарлицький цукровий завод" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Богуславщина" заборгованість за договором купівлі-продажу № б/н від 31 жовтня 2009 року у сумі 1 200 000 грн, три проценти річних у сумі 107 802,76 грн, інфляційні втрати у сумі 231 600 грн і 592 865,75 грн пені.

Свої вимоги обґрунтував тим, що 31 жовтня 2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Богуславщина" та відкритим акціонерним товариством "Кагарлицький цукровий завод", правонаступником якого є публічне акціонерне товариства "Кагарлицький цукровий завод", укладено договір купівлі-продажу № б/н, на підставі якого останнє набуло у власність 1 000 тон кукурудзи вартістю 1 200 000 грн. Підтвердженням виконання позивачем умов договору щодо передачі товару є накладна № 1351 від 31 жовтня 2009 року та податкова накладна № 50 від 31 жовтня 2009 року. З метою забезпечення виконання зобов'язання за зазначеним договором 28 березня 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Богуславщина" зі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 уклало окремі договори поруки, за умовами яких останні поручилися перед позивачем за виконання відкритим акціонерним товариством "Кагарлицький цукровий завод", правонаступником якого є публічне акціонерне товариства "Кагарлицький цукровий завод", зобов'язань з повернення грошових коштів у сумі 1 200 000 грн. Свої зобов'язання за вказаним договором купівлі-продажу щодо здійснення оплати за придбаний товар відкрите акціонерне товариство "Кагарлицький цукровий завод", правонаступником якого є публічне акціонерне товариства "Кагарлицький цукровий завод", не виконало, тому позивач просив позов задовольнити.

У жовтні 2012 року публічне акціонерне товариства "Кагарлицький цукровий завод" звернулось із зустрічним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Богуславщина" про відшкодування збитків у сумі 1 200 000 грн, завданих втратою отриманих відповідачем на зберігання 1 000 тон кукурудзи.

У грудні 2012 року ОСОБА_5 звернувся із зустрічним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Богуславщина", публічного акціонерного товариства "Кагарлицький цукровий завод" про визнання договору купівлі-продажу № б/н від 31 жовтня 2009 року та договору поруки від 28 березня 2012 року недійсними, посилаючись на те, що голова правління відкритого акціонерного товариства "Кагарлицький цукровий завод" ОСОБА_6 не мав повноважень на укладення договору купівлі-продажу, тому, відповідно, є недійсним і укладений з ним договір поруки.

Рішенням Мар'їнського районного суду Донецької області від 18 березня 2013 року позов керуючого санацією товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Богуславщина" ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та публічного акціонерного товариства "Кагарлицький цукровий завод" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Богуславщина" заборгованість за договором купівлі-продажу від 31 жовтня 2009 року у сумі 1 200 000 грн, три проценти річних у сумі 5 720 грн та 1 080 грн інфляційних втрат.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Зустрічний позов публічного акціонерного товариства "Кагарлицький цукровий завод" залишено без розгляду.

ОСОБА_5 у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення Мар'їнського районного суду Донецької області від 18 березня 2013 року, ухвалу апеляційного суду Донецької області від 25 квітня 2013 року в частині вирішення позовних вимог за первісним позовом та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні такого, мотивуючи свою вимогу порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Доводів щодо незаконності і необґрунтованості судових рішень попередніх інстанцій у іншій частині касаційна скарга не містить, тому підстав перевіряти їх у цій частині у суду касаційної інстанції немає.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Задовольняючи частково первісний позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із доведеності позовних вимог щодо прийняття публічним акціонерним товариством "Кагарлицький цукровий завод" товару за договором купівлі-продажу № б/н від 31 жовтня 2009 року і порушення строків його оплати, передбачених умовами зазначеного договору. Вважаючи недоведеним факт поруки ОСОБА_5 саме за зазначеним договором купівлі-продажу, у стягненні грошових коштів з нього відмовив.

Проте повністю з такими висновками судів погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанції не відповідають.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судами встановлено, що 31 жовтня 2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Богуславщина" та відкритим акціонерним товариством "Кагарлицький цукровий завод", правонаступником якого є публічне акціонерне товариства "Кагарлицький цукровий завод", укладено договір купівлі-продажу № б/н, на підставі якого останнє набуло у власність 1 000 тон кукурудзи вартістю 1 200 000 грн.

З накладної № 1351 від 31 жовтня 2009 року, податкової накладної № 50 від 31 жовтня 2009 року, листа публічного акціонерного товариства "Кагарлицький цукровий завод" № 67 від 20 вересня 2012 року судами встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Богуславщина" як продавець виконало свої зобов'язання за договором купівлі-продажу б/н від 31 жовтня 2009року, а саме передало відкритому акціонерному товаристві "Кагарлицький цукровий завод", правонаступником якого є публічне акціонерне товариства "Кагарлицький цукровий завод", 1 000 тон кукурудзи загальною вартістю 1 200 000 грн.

28 березня 2012 року товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Богуславщина" зі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено окремі договори поруки, за умовами яких останні поручилися перед товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Богуславщина" за виконання відкритим акціонерним товариством "Кагарлицький цукровий завод", правонаступником якого є публічне акціонерне товариства "Кагарлицький цукровий завод", зобов'язань з повернення грошових коштів у сумі 1 200 000 грн.

Встановивши наведені вище обставини, суди не дали оцінки долученому до матеріалів справи листу публічного акціонерного товариства "Кагарлицький цукровий завод" № 67 від 20 вересня 2012 року, складеному у відповідь на вимогу товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Богуславщина" здійснити розрахунок за придбаний на підставі договору купівлі-продажу № б/н від 31 жовтня 2009 року товар, у якому публічне акціонерне товариство "Кагарлицький цукровий завод" запропонувало повернути товариству з обмеженою відповідальністю "Агро-Богуславщина" придбану кукурудзу, яка знаходиться на зберіганні у останнього.

Відповідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільний кодекс України (435-15) у статтях 3, 6, 203, 626, 627 визначає, зокрема, поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у ст. ст. 642, 643 ЦК України.

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Розкриваючи зміст свободи договору, Цивільний кодекс України (435-15) у ст. ст. 6, 627 визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору.

Відповідно до п. п. 3.2, 3.3 договору купівлі-продажу від 31 жовтня 2009 року, розрахунок між сторонами здійснюється шляхом безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця. Недотримання покупцем передбачених п. 3.2 цього договору строків оплати тягне за собою настання наслідків, передбачених п. 2.5 цього договору щодо повернення сторін у стан, в якому вони перебували до моменту укладення цього договору. При цьому покупець зобов'язується повернути продавцю всю партію отриманого товару, а продавець, при умові отримання коштів за вказаний товар, - повернути покупцю всю суму одержаних у рахунок оплати вартості товару коштів.

Суд першої інстанції, у порушення ст. ст. 212- 214 ЦПК України, на зазначені положення закону та умови договору купівлі-продажу № б/н від 31 жовтня 2009 року, погоджені його сторонами, належної уваги не звернув; не встановив дійсних прав і обов'язків сторін, які випливають із зазначеного договору; належним чином не визначив обсяг відповідальності сторін, що є наслідком невиконання його умов, і дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення первісного позову.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині без змін, на зазначені порушення уваги не звернув та помилково залишив рішення суду першої інстанції в цій частині без змін.

Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судами як першої, так і апеляційної інстанцій фактичних обставин у оскаржуваній частині, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що в свою чергу призвело до поверхового та неправильного вирішення спору.

Враховуючи допущені судами попередніх інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права, ухвалені ними судові рішення в оскаржуваній частині не можуть вважатися законними і обґрунтованими, у зв'язку із чим відповідно до ст. 338 ЦПК України такі рішення слід скасувати з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 338, 342, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Кагарлицький цукровий завод" задовольнити частково.

Рішення Мар'їнського районного суду Донецької області від 18 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 25 квітня 2013 року в частині вирішення позовних вимог за первісним позовом скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.