розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до приватного акціонерного товариства "АІСЕ Україна" про визнання договору недійсним, повернення коштів та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою приватного акціонерного товариства "АІСЕ Україна" на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 16 липня 2013 року,

У березні 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до приватного акціонерного товариства "АІСЕ Україна посилаючись на те, що нею укладено договір з відповідачем, предметом якого є надання послуг системи "Автоплан", спрямованих на придбання автомобіля "Daewoo Lanos", але в подальшому договір за ініціативною позивача був розірваний, проте, сплачені грошові кошти відповідачем не повернуто, тому позивач просила в судовому порядку захистити її права шляхом повернення коштів, визнання недійсним договору та відшкодування моральної шкоди .

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 травня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 16 липня 2013 року скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ "АІСЕ Україна" на користь ОСОБА_3 51 661 грн 39 коп., сплачених нею на нікчемним правочином, а також 2500 грн судових витрат, понесених нею на правову допомогу.

Вирішено питання щодо судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

ПрАТ "АІСЕ Україна", не погоджуючись з рішенням апеляційного суду, звернулось із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на невірне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, просило його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив із того, що позивачем не доведено несправедливість умов спірного договору, він відповідає вимогам ст. ст. 627, 628 ЦК України щодо свободи договору й ознак його нікчемності не вбачається. Крім того, як вважав суд, розірваний договір не можна визнати недійсним.

Апеляційний суд, частково задовольняючи позовні вимоги послався на ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" та вказав, що оспорювана угода укладена з використанням нечесної підприємницької діяльності, її зміст свідчить, що позивач сплачувала відповідачеві власні кошти не за одержання автомобіля, а фактично за можливість придбання автомобіля не за рахунок відповідача, а за рахунок залучення інших споживачів та їх коштів до системи для придбання автомобіля у групі, яке залежить від розміру фонду групи, внесення коштів іншими членами системи та власного розсуду відповідача.

Повністю з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Судами встановлено, що 28 лютого 2008 року між ОСОБА_3 та ЗАТ "АІСЕ Україна", правонаступником якого є ПрАТ "АІСЕ Україна", було укладено угоду, предметом якої є надання послуг системи "Автоплан", спрямованих на придбання автомобіля "Daewoo Lanos", модель TF694225, вартістю 52 100 грн через систему придбання автомобілів у групах.

Згідно заяви ОСОБА_3 від 27 червня 2012 року, остання просила відповідача повернути кошти, сплачені нею за автомобіль, оскільки за її заявою договір між сторонами було розірвано, але з моменту його розірвання пройшло 6 місяців.

Колегія суддів, переглядаючи справу в касаційному порядку, вважає необхідним звернути увагу судів на наступне.

Відповідно до умов укладеного між сторонами договору, надання права на отримання автомобіля здійснюється через механізм накопичення внесків та пропозиції авансових платежів, тобто кошти позивачем сплачуються відповідачеві не безпосередньо за сам товар, а за можливість одержання права на його придбання у сформованих групах учасників та за рахунок лише їхніх коштів без залучення власних коштів ПрАТ "АІСЕ Україна". Законом України від 02 червня 2011 року "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг" (3462-17) (введено в дію з 09 січня 2012 року) внесено зміни до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг" та доповнено п. 111, відповідно до якого до фінансових послуг віднесено послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

На підставі цього Закону Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (як уповноважений державний орган) (далі - Нацкомфінпослуг), затвердила Ліцензійні умови провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах (розпорядження від 09 жовтня 2012 року № 1676 (z1805-12) "Про затвердження Ліцензійних умов провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах") (далі - Ліцензійні умови).

Ліцензійні умови закріпили визначення, сутність, правовий статус учасників (і вимоги до них) такого виду фінансових правовідносин, як придбання товарів у групах.

З аналізу Ліцензійних умов слід зробити висновок про те, що діяльність таких груп направлена на легітимне використання фінансової схеми із залученням грошових коштів споживачів для придбання певного виду товарів та/або послуг.

Згідно з п. 1.2 ч. 1 Ліцензійних умов адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групі - це фінансова послуга, що надається ліцензіатом і передбачає залучення грошових коштів учасників групи, об'єднання цих коштів з метою придбання та розподілу товарів між учасниками групи.

Відповідно до додатку № 2 Угоди система "Автоплан" - це торговельна марка, що зареєстрована у відповідності з законодавством України та використовується для позначення послуг АІСЕ з адміністрування системи придбання автомобілів у групах. Кожна укладена угода включається в групу, кожній сформованій групі надається порядковий номер, кожному учаснику системи - порядковий номер його в групі. Після формування групи учасників залучення інших учасників не відбувається.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до положень, закріплених у ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів", забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Зокрема, відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 19 цього Закону забороняються як такі, що вводять в оману, утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Як убачається з наведеного, законодавець розрізняє ознаки, що застосовуються до поняття "пірамідальна схема" та "придбання товарів у групах". Якщо перше є порушенням законодавства, то друге, за умови отримання відповідного дозволу та дотримання всіх встановлених вимог, є легітимною підприємницькою діяльністю.

Такий висновок ґрунтується на головній ознаці відсутності "пірамідальної схеми" згідно з п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" - це товарність схеми, тобто передбачення надання споживачу товару в обмін на внесені ним кошти.

Так, за схемою придбання товарів у групах придбання товарів для кожного споживача (крім останнього) відбувається, у тому числі й за рахунок внесків інших учасників. Різниця між споживачами-учасниками є тільки в часі одержання товару кожним із них, оскільки в кінцевому підсумку товар одержать усі учасники, навіть ті, які фінансово були найменш "активними", за умови виконання ними умов договору.

Отже, якщо укладений сторонами правочин передбачає одержання споживачем необхідного йому товару, визначає умови (схему фінансування тощо), за яких такий товар може бути одержаний (у тому числі закріплює відповідні права та обов'язки сторін), то до такого правочину не може бути застосовано визначення "пірамідальної схеми".

Отже, судами обох інстанцій при розгляді позовних вимог не повно з'ясовані обставини справи і не надано їм належної оцінки, а з'ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,