розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: орган опіки та піклування Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, Головне управління юстиції в м. Києві в особі Сімнадцятої Київської державної нотаріальної контори, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири, та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про припинення права користування приміщенням, виселення та вселення, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 06 серпня 2013 року,

У травні 2008 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: орган опіки та піклування Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, Головне управління юстиції в м. Києві в особі Сімнадцятої Київської державної нотаріальної контори, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 16 січня 1995 року між ОСОБА_3, ОСОБА_5, що діяла від свого імені та імені ОСОБА_4, ОСОБА_9 в особі ОСОБА_10, та ОСОБА_6, зареєстрований на товарній біржі "Українська біржа нерухомості" під № 1131. Також, просили визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 03 квітня 2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8, реєстровий № 1178, визнати недійсними довіреності, видані ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_10 на право продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчені нотаріусом 17-ої Київської державної нотаріальної контори Федоришиним О.П., витребувати з володіння ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1 та усунути перешкоди в користуванні власністю.

Позовні вимоги обґрунтовували тим, що вони зареєстровані і проживають у квартирі АДРЕСА_1. 16 лютого 1994 року ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_10 9 тис. доларів США строком до 16 серпня 1994 року зі сплатою 10 %. При цьому ОСОБА_3 передав ОСОБА_10 правовстановлюючі документи на спірну квартиру та довіреності на розпорядження цією квартирою. У червні 1994 року ОСОБА_3 повернув ОСОБА_10 частину позики в сумі 2800 доларів США, однак решта боргу залишилась неповернутою і тому ОСОБА_10 почав вимагати оформлення в органах опіки та піклування дозволу на продаж квартири, оскільки співвласник квартири ОСОБА_4 була неповнолітньою. У січні 1995 року ними було оформлено дозвіл органу опіки та піклування на продаж спірної квартири. 16 січня 1995 року на Українській біржі нерухомості ОСОБА_10 від їх імені продав своєму синові - ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1, який в свою чергу 03 квітня 2008 року продав спірну квартиру своїй сестрі ОСОБА_7

Оскільки видача довіреностей на продаж квартири на ім'я ОСОБА_6 була викликана збігом тяжких обставин і лише для забезпечення виконання зобов'язання по поверненню боргу, наміру продавати квартиру у них не було, оскільки іншого житла вони не мають, договір купівлі-продажу від 16 січня 1995 року був укладений на товарній біржі з порушенням Закону України "Про товарну біржу" (1956-12) , не посвідчений нотаріально, гроші за продану квартиру їм не передавались, договір укладений з порушенням прав на той час неповнолітньої ОСОБА_4, позивачі просять визнати недійсними договори купівлі-продажу, а також витребувати із незаконного, чужого володіння, квартиру АДРЕСА_1, усунути перешкоди в користуванні власністю шляхом зобов'язання реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_7 та здійснити державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за ними.

ОСОБА_7 звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про припинення права користування приміщенням, виселення та вселення.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що в даний час вона є власником вказаної квартири на підставі договору купівлі-продажу від 03 квітня 2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8, реєстровий № 1178, однак, у квартирі проживають позивачі, добровільно виселятись не бажають, що ускладнює їй право користування та розпорядження майном.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 25 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 06 серпня 2013 року, первісний позов задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 16 січня 1995 року між ОСОБА_3, ОСОБА_5, що діяла від свого імені та імені ОСОБА_4, ОСОБА_9 в особі ОСОБА_10, та ОСОБА_6, зареєстрований на товарній біржі "Українська біржа нерухомості" за № 1131.

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_7 майно - квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5.

Усунуто перешкоди у здійсненні ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 права власності на квартиру АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання реєстраційної служби Головного Управління юстиції скасувати державну реєстрацію права власності на дану квартиру за ОСОБА_7 та здійснити державну реєстрацію за власниками - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_7 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судами встановлено, що згідно свідоцтва від 31 січня 1994 року, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_9 на підставі спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1.

16 лютого 1994 року ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_9 видали довіреності на ім'я ОСОБА_10 на продаж належної їм квартири АДРЕСА_1.

16 січня 1995 року ОСОБА_3, ОСОБА_5, що діяла у своїх інтересах і в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, та ОСОБА_9 в особі ОСОБА_10, уклали з ОСОБА_6 на товарній біржі договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 помер.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_9

Рішенням постійно діючого третейського суду при Юридичній корпорації "Принцип" від 11 грудня 2006 року за ОСОБА_6 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 (том І а.с.63-64).

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 02 серпня 2007 року Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна зобов'язано зареєструвати право власності на АДРЕСА_1 на підставі рішення постійно діючого третейського суду при Юридичній корпорації "Принцип" від 11 грудня 2006 року (т.І а.с. 66).

03 квітня 2008 року ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_13 уклав з ОСОБА_7 договір купівлі-продажу спірної квартири (т.І а.с. 62).

ОСОБА_4 на час укладення оспорюваної біржової угоди була неповнолітньою, була власником частки проданої квартири.

За повідомленням підписаним від імені голови опікунської ради виконкому Ленінградської районної ради м. Києва від 13 січня 1995 року № 07-8-09-67 орган опіки не заперечував проти нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (Копія вказаного повідомлення міститься в матеріалах справи № 2а.с. 17, 82, яка була оглянута судом першої інстанції).

Згідно повідомлення Державного архіву м. Києва від 03 вересня 2008 року № П-135\1029 в документах фонду Р-1542 виконавчий комітет та опікунська рада Ленінградської районної ради народних депутатів за грудень 1994 року - січень 1995 року відомостей про дозвіл на продаж квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3, та ОСОБА_5 не виявлено (т. ІІ а.с. 239-240).

Про відсутність такого дозволу зазначається і в повідомленні заступника голови Ленінградської районної державної адміністрації м. Києва від 06 жовтня 2000 року № 253\8-20\18 (т. І а.с. 221).

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_7, оскільки біржовий договір купівлі-продажу квартири від 16 січня 1995 року суперечить положенням ст. 48 ЦК України (в редакції 1963 року), ст. 145 КпШС України, як укладений від імені дитини без дозволу органу опіки та піклування, нотаріально не посвідчений, гроші за придбану квартиру продавцям не передавались. Крім того, зазначив, що квартира вибула з власності позивачів з порушенням чинного законодавства та поза волею позивачки ОСОБА_4, яка на час укладення договору була неповнолітньою, у зв'язку з чим дійшов висновку про витребування вказаної квартири на підставі ст. 388 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 ЦК УРСР Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) (в редакції 1963р.) нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України (в редакції 1963), договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору.

Відповідно до ч. 1 п. б ст. 15 Закону України "Про товарну біржу" в редакції, яка діяла на момент укладення договору купівлі-продажу від 16.01.1995р., біржовою операцією визнається угода, якщо її учасниками є члени біржі.

Відповідно до ч. 1 п.1 ст. 15 Закону України "Про товарну біржу" біржовою операцією визнається угода якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі.

Згідно ст. 224 ЦК України (в редакції 1963), за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму

Відповідно до ст. 48 ЦК України (в редакції 1963), недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Згідно ст. 145 КпШС України опікун не вправі без дозволу органів опіки і піклування укладати угоди, а піклувальник - давати згоду на їх укладення, якщо вони виходять за межі побутових.

Згідно роз'яснень, що містяться в п. п. 4, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (v0003700-78) , що з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання; застави, купівлі-продажу (в тому числі при придбанні на біржових торгах). За правилами ст. 48 ЦК угода визнається недійсною при невідповідності її не тільки законові, а й іншим актам, виданим органами державної влади і управління в межах наданої їм компетенції. Стаття 48 ЦК застосовується при порушенні встановленого порядку вчинення громадянами і організаціями дій, спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, при ущемленні угодою особистих або майнових прав неповнолітніх дітей, а також в інших випадках їх невідповідності вимогам чинного законодавства. У разі визнання угоди недійсною за ст. 48 ЦК України суд повинен у рішенні послатися і на нормативний акт, вимогам якого угода не відповідає.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку про її відхилення та залишення без змін рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 квітня 2013 року та ухвали апеляційного суду м. Києва від 06 серпня 2013 року, оскільки вони є законними та обґрунтованими.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. При вирішенні позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 судами правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано норми матеріального права, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано оцінку доводам сторін.