Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.

суддів: Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., Черненко В.А.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_1, третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення з житлового приміщення за касаційними скаргами ОСОБА_1 та публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на заочне рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 5 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 серпня 2013 року,

У серпні 2012 року публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" звернулось до суду з указаним позовом, в якому просило звернути стягнення на предмет іпотеки: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1, шляхом продажу зазначеного майна на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, визначеною незалежним експертом оціночної діяльності, за рахунок коштів, отриманих від реалізації заставного майна, у встановленому законом порядку, задовольнити у повному обсязі вимоги банку у сумі 262 730 грн 43 коп.; виселити з вказаного житлового приміщення усіх зареєстрованих у ньому осіб, стягнути з відповідача судові витрати.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 24 березня 2008 року між ВАТ "Державний ощадний банк України", яке в подальшому було перейменовано на ПАТ "Державний ощадний банк України", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 594, згідно якого позичальник отримав кредит у сумі 140 тис. грн на 120 місяців зі строком остаточного повернення кредиту не пізніше 23 березня 2018 року зі сплатою 16,5 % річних. У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 25 березня 2008 року між банком та відповідачем укладено договір іпотеки № 699, предметом якого є двокімнатна квартира АДРЕСА_1. ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконала, внаслідок чого станом на 31 січня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 254 185 грн 95 коп., яка складається з суми несплаченого кредиту - 134 881 грн 15 коп., суми несплачених відсотків по кредиту - 94 392 грн 25 коп., заборгованості по пені за несвоєчасну сплату відсотків по кредиту - 10 174 грн 42 коп., заборгованості по пені за несвоєчасну сплату кредиту - 14 738 грн 13 коп. Боржнику неодноразово, а саме: 9 січня 2009 року, 16 листопада 2009 року, 7 грудня 2011 року, надсилались вимоги про необхідність погашення кредиту та відсотків. У добровільному порядку суму заборгованості відповідачем не сплачено. АТ "Ощадбанк", керуючись ст. 40 Закону України "Про іпотеку", направив ОСОБА_1 вимогу від 21 червня 2012 року вих. № 401 про звільнення житлового приміщення, яку відповідач отримав 5 липня 2012 року. Станом на 6 серпня 2012 року вимога відповідачем не виконана. З довідки № 170 від 17 березня 2008 року, наданої ОСОБА_1, убачається, що під час укладання договору іпотеки у квартирі АДРЕСА_1 були зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яка народилась НОМЕР_1. Окрім того, ОСОБА_1, відповідно до п. 5.1.3 договору іпотеки, посвідчила, що предметом іпотеки не користуються неповнолітні діти. Відповідно до довідки № 901 від 28 листопада 2011 року у спірній квартирі зареєстровані наступні особи: відповідач ОСОБА_1, яка народилась у 1981 році, та ОСОБА_3, яка народилась у 2007 році. На думку позивача, реєстрація малолітньої дитини без отримання на це згоди банку та неповідомлення про такі дії, здійснена з метою перешкодити банку звернути стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 5 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 14 серпня 2013 року, позов ПАТ "Державний ощадний банк України" задоволено частково.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № 699, укладеним 25 березня 2008 року, - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 49,9 кв.м, житловою площею 34,9 кв.м, яка складається з коридору № 1 площею 6,8 кв.м, кімнати № 2 площею 22,3 кв.м, кімнати № 3 площею 12,6 кв.м, кухні № 4 площею 6,3 кв.м, санвузла № 5 площею 1,9 кв.м, та належить на праві приватної власності ОСОБА_1, шляхом продажу зазначеного майна на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, за ціною, визначеною незалежним експертом оціночної діяльності. За рахунок коштів отриманих від реалізації заставного майна, у встановленому законом порядку, задовольнити у повному обсязі вимоги по кредитному договору № 594 від 24 березня 2008 року ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі територіального відокремленого без балансового відділення № 10007/0339 філії-Запорізьке обласне управління ПАТ "Державний ощадний банк України" у сумі 254 185 грн 95 коп., у тому числі: 134 881 грн 15 коп. - заборгованість по кредиту, 94 392 грн 25 коп. - нараховані та несплачені відсотки за користування кредитом; 10 174 грн 42 коп. - пеня за несвоєчасну сплату відсотків по кредиту; 14 738 грн 13 коп. - пеня за несвоєчасну сплату кредиту.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні решти позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "Державний ощадний банк України", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення у частині відмови у задоволенні позову про виселення скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає відхиленню, а касаційна скарга ПАТ "Державний ощадний банк України" підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив із того, що банк виконав у повному обсязі умови розділів 1, 4 кредитного договору та вимоги ст. 1054 ЦК України, щодо надання грошових коштів відповідачу у розмірі та на умовах, встановлених договором, натомість відповідач не виконує свої зобов'язання за кредитним договором та не здійснює погашення кредиту у встановлені кредитним договором строки, що свідчить про невиконання умов кредитного договору; вимоги щодо виселення ОСОБА_1 є передчасними.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Проте повністю погодитись з висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами установлено, що 24 березня 2008 року між ВАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит у сумі 140 тис. грн. із сплатою 16,5% відсотків річних, строком на 120 місяців з терміном остаточного погашення не пізніше 23 березня 2018 року. 22 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 24 березня 2008 року, відповідно до умов якої збільшено проценти за користування кредитом до розміру 17,5% річних.

З метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором 25 березня 2008 року між банком та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, предметом якого є двокімнатна квартира АДРЕСА_1. Заставна вартість предмету іпотеки визначена шляхом проведення оцінки предмету іпотеки і становить 220 746 грн.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) .

Якщо у зобов'язанні встановлений сирок (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 ЦК України).

Згідно ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання, або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому (ч. 1 ст. 1049, ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 33 Закону України "Про іпотеку", у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється, зокрема, на підставі рішення суду.

Відповідно до п. 3.1.4. договору іпотеки нерухомого майна, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому цим договором, у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання за кредитним договором та/або цим договором, в тому числі: при несплаті або частковій сплаті у встановленому відповідно до кредитного договору строки суми кредиту, та/або, при несплаті або частковій сплаті суми процентів, та/або, при несплаті або частковій сплаті штрафних санкцій, збитків та/або, в разі невиконання зобов'язань визначених цим договором. Відповідно до п. 6.1 договору іпотеки нерухомого майна іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо у момент настання строку платежу зобов'язання (або відповідна його частина) не буде виконано, а також у будь який час незалежно від настання строку платежу у випадку невиконання іпотекодавцем будь-якого з своїх обов'язків, передбачених цим договором та/або кредитним договором, а рівно у випадках, якщо будь-яка з гарантій та завірень, наданих Іпотекодавцем у відповідності з цим договором, виявиться (стане) недійсною.

Відповідно до умов п.п. 4.3.2, 4.3.3 кредитного договору, боржник зобов'язався здійснювати своєчасне та повне погашення кредиту та своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, своєчасно сплачувати комісійні винагороди, встановлені договором. У випадку неналежного виконання взятих на себе зобов'язань, сплатити штрафні санкції, у строки та умови, визначені кредитним договором, у разі порушення умов договору та/або боржник зобов'язався достроково повернути кредит з своєчасною, сплатою відсотків за фактичний час користування кредитними ресурсами, комісійних винагород та штрафних санкцій відповідно до чинного законодавства України. Позичальник, на підставі п. 5.2 кредитного договору, за порушення взятих на себе зобов'язань по своєчасному поверненню основної суми кредиту та своєчасної сплати процентів за користування кредитом, комісійних винагород та інших платежів за цим договором зобов'язується сплатити на користь банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України але не менше 0,05 % від суми несплаченого платежу, за кожний день прострочення. Відповідно до п. 4.2.2 кредитного договору банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення суми кредиту, нарахованих процентів, інших платежів за цим договором, та стягнути заборгованість за цим договором, в примусовому порядку, в тому числі, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про іпотеку", за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до ст. 38 Закону України "Про іпотеку", ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Стаття 39 Закону України "Про іпотеку" передбачає, що у рішенні суду згідно якого звернуто стягнення на предмет іпотеки, зокрема, зазначається спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Відповідно до ст. 41 Закону України "Про іпотеку", реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) , з дотриманням вимог цього закону.

Таким чином судові рішення в частині задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування в цій частині не убачається.

Крім того, статтею 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Згідно вимог ст. 40 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців.

Відповідно до п. 43 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке. Згідно з частиною четвертою ст. ст. 9, 109 ЖК України, ст.ст. 39- 40 Закону України "Про іпотеку" виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення. При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

З матеріалів справи убачається, що 21 червня 2012 року банком на адресу ОСОБА_1 було направлено вимогу про звільнення житлового приміщення, яку вона отримала 5 липня 2012 року, що підтверджується зворотнім повідомленням.

Таким чином, апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, врахував доводи апеляційної скарги публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" та у мотивувальній частині ухвали зазначив про відповідність вимог банку щодо виселення ОСОБА_1 вимогам закону, однак дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції в цій частині без змін.

За таких обставин ухвала апеляційного суду в частині відмови у задоволені позову щодо виселення підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 343- 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 серпня 2013 року в частині відмови у задоволенні позову щодо виселення скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.