головуючого Дьоміної О.О.Суддів: Касьяна О.П., Коротуна В.М., Парінової І.К., Штелик С.П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання недійсним розпорядження управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Одеської міської ради, свідоцтва про право власності на житло та витребування майна, за касаційною скаргою Одеської міської ради на рішення апеляційного суду Одеської області від 02 липня 2013 року,

Заступник прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до суду із позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання недійсним розпорядження управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Одеської міської ради, свідоцтва про право власності на житло та витребування майна.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 23 листопада 1991 року № 331 було затверджено Положення про житловий будинок для постійного проживання одиноких осіб та подружніх пар пенсійного віку по АДРЕСА_1. Поселення здійснювалось на підставі ордерів, що видавалися виконавчими комітетами районних рад. В березні 1992 року у квартиру АДРЕСА_1 на підставі відповідного ордеру вселилася ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Посилаючись на те, що у 2002 році спірна квартира була незаконно приватизована на ім'я ОСОБА_10 та кілька разів відчужена за договорами купівлі-продажу, заступник прокурора Приморського району м. Одеси просив суд визнати недійсним розпорядження управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Одеської міської ради, визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло та витребувати майно на користь територіальної громади м. Одеси.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2013 року позов задоволено.

Визнано недійсним розпорядження управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Одеської міської ради від 23 квітня 2002 року № 166783.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло від 23 квітня 2002 року № 19-16460.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири від 15 квітня 2003 року, що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_11 та зареєстрований у реєстрі за № 2674.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_1 на користь Одеської міської ради.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 02 липня 2013 року скасовано рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2013 року.

Ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.

У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування рішення апеляційного суду Одеської області від 02 липня 2013 року і залишення в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Судами встановлено, що рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 23 листопада 1991 року № 331 було затверджено Положення про житловий будинок для постійного проживання одиноких осіб та подружніх пар пенсійного віку по АДРЕСА_1. Поселення здійснювалось на підставі ордерів, що видавалися виконавчими комітетами районних рад.

На підставі ордеру № 49 серії ЦР, який виданий виконавчим комітетом Центральної районної ради народних депутатів м. Одеси від 26 лютого 1992 року, у квартиру АДРЕСА_1 вселилася ОСОБА_10

З матеріалів справи вбачається, що 03 квітня 2002 року керівнику органу приватизації від імені ОСОБА_10 було подано заяву про оформлення передачі у приватну власність квартири, яку займала остання.

У 2002 році спірна квартира приватизована на ім'я ОСОБА_10, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло від 23 квітня 2002 року, яке міститься в матеріалах справи.

Судами також встановлено, що квартира АДРЕСА_1 була відчужена за договором купівлі-продажу від 15 квітня 2003 року, який укладений представником ОСОБА_10 за довіреністю - ОСОБА_7, та ОСОБА_8

Відповідно до договору купівлі-продажу від 21 жовтня 2010 року ОСОБА_8 продала спірну квартиру ОСОБА_9

Судами також встановлено та не оспорюється сторонами, що ОСОБА_10 звернулась до правоохоронних органів із заявою, яку мотивувала тим, що заяву на приватизацію спірної квартири вона не підписувала та не мала намірів зазначену квартиру приватизовувати і не уповноважувала інших осіб на вчинення таких дій.

За результатами розгляду вказаної заяви відділом ОГУ ГУМВС України в Одеській області було порушено кримінальну справу № 02201100035 за ознаками злочину, що передбачений частиною 2 статті 190 КК України за фактом привласнення шляхом шахрайства квартири АДРЕСА_1.

08 квітня 2011 року ОСОБА_10 була допитана в якості свідка по кримінальній справі, в результаті чого підтвердила, що наміру на приватизацію спірної квартири вона не мала.

Згідно висновку експерта науково-дослідницького експертно-криміналістичного центру № 1173 від 19 серпня 2011 року рукописний текст та підписи у відповідних заявах та довідках виконані не ОСОБА_10, але однією особою.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 померла.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції і ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позов не підлягає задоволенню, оскільки заступником прокурора не доведено, що шкода територіальній громаді м. Одеси заподіяна діями відповідачів. При цьому, управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Одеської міської ради та комунальне підприємство "Міське агентство з приватизації житла", незаконним діями яких у Одеської міської ради була відчужена спірна квартира, не залучені до участі у справі як відповідачі.

Проте, з такими висновками суду апеляційної інстанції повністю погодитись не можна з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною 2 статті 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи частково апеляційну скаргу ОСОБА_9 та скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції послався на те, що місцевим судом було неправильно визначено суб'єктний склад сторін у справі, чим порушено норми процесуального права.

Однак, відповідно до частини 3 статті 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції у порушення статей 213, 214, 303, 316 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, не в повній мірі визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, зокрема, не звернув уваги на те, що незалучення у справу як відповідачів управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Одеської міської ради та комунального підприємства "Міське агентство з приватизації житла" не призвело до порушення прав апелянта та неправильного вирішення справи, а тому дійшов передчасного висновку про відмову у позові.

Натомість, задовольняючи позов, суд першої інстанції правильно виходив з того, що ОСОБА_10 не мала наміру приватизовувати квартиру АДРЕСА_1, яка належала територіальній громаді м. Одеси, а тому спірна квартира вибула з власності територіальної громади незаконно і підлягає поверненню.

До таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Відповідно до статті 339 ЦПК України установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Оскільки рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону, то рішення апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення районного суду - залишенню в силі.

Керуючись ст. 336, 339, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Одеської міської ради задовольнити.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 02 липня 2013 року скасувати, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2013 року залишити в силі.