головуючого Гвоздика П.О., суддів: Євграфової Є.П., Журавель В.І., Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М.,розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Стрийської міської ради, ОСОБА_7 про визнання права власності на гараж у порядку спадкування за законом, за касаційною скаргою представника ОСОБА_8 - ОСОБА_9 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 12 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 19 квітня 2013 року,

ОСОБА_6 звернулась до суду з вказаним позовом до Стрийської міської ради та ОСОБА_7 Свої вимоги мотивувала тим, що після смерті її батька - ОСОБА_10, залишилось майно у вигляді цегляного гаражу, побудованого у 1968 році. За життя батько не встиг оформити право власності на нього. Єдиними спадкоємцями першої черги за законом після померлого ОСОБА_10 є вона та відповідачка - ОСОБА_7, яка відмовилась від своєї частки спадщини на користь позивача. Просила визнати за нею право власності на вказаний гараж.

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 12 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 19 квітня 2013 року, позовні вимоги задоволені. Визнано за ОСОБА_6 право власності на гараж по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_10

У касаційній скарзі заявник просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про доведеність позивачем заявлених вимог та керувався положеннями ст. ст. 344, 1261 ЦК України.

Проте такі висновки судів попередніх інстанцій не відповідають дійсним обставинам справи та зроблені без повного з'ясування обставин справи.

Судами встановлено, що рішенням Стрийського міськвиконкому № 396 від 23 вересня 1968 року, ОСОБА_10 був наданий дозвіл на побудову цегляного гаражу в дворі будинку по АДРЕСА_1.

25 жовтня 1999 року та 16 червня 2006 року ОСОБА_10 в Стрийському міжрайонному бюро технічної інвентаризації отримав технічні паспорти на гараж у подвір'ї будинку АДРЕСА_1, згідно з якими площа спірного гаражу 36,3 кв.м і його вартість становить 13 800 грн.

Судами також встановлено, що батьком позивачки був ОСОБА_10, яким помер ІНФОРМАЦІЯ_1

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка просила визнати за нею право власності на гараж у дворі будинку по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом, мотивуючи тим, що після смерті батька ОСОБА_10, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, залишився цегляний гараж, який був збудований у 1968 році. Однак за життя батько не встиг оформити право власності на нього. Вона та відповідачка ОСОБА_7, яка відмовляється від своєї частки у спадковому майні на її користь, є єдиними спадкоємцями першої черги за законом та має права на нього.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов висновку, що оскільки інших спадкоємців немає, та доведено, що ОСОБА_6 користується спірним гаражем з 1978 року, тому за позивачкою слід визнати право власності на спірний гараж у порядку спадкування за законом та застосував до спірних правовідносин положення ст. 344 ЦК України набуття права власності за набувальною давністю

Розглядаючи спір про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом суди попередніх інстанцій не визначились з характером спірних правовідносин, застосувавши до спірних правовідносин положення ст. 344 ЦК України, не з'ясували чи гараж відповідно до положень ст. 1218 ЦК України входить до складу спадщини, не надали оцінку рішенню міськвиконкому від 23 вересня 1968 року, згідно з яким зазначено, що дозвіл видавався на будівництво тимчасового гаражу, не з'ясував чи позивачка зверталась до повноважних органів із заявою про узаконення самочинного будівництва.

Вирішуючи спір, суди у порушення статей 213, 214 ЦПК України на вказане уваги не звернули не надали належної правової оцінки доказам у справі, не з'ясували всіх обставин справи та не надали їм оцінки, хоча їх з'ясування має суттєве значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин колегія суддів вважає, що судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_8 - ОСОБА_9 задовольнити частково.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 12 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 19 квітня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.