розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Кіровоградського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави, уповноваженим органом якої виступає Головне управління Держземагенства у Кіровоградській області, Державна інспекція сільського господарства в Кіровоградській області до ОСОБА_3, Кіровоградської районної державної адміністрації Кіровоградської області, третя особа - Іванівська сільська рада Кіровоградського району Кіровоградської області, про визнання незаконним та скасування розпорядження Кіровоградської районної державної адміністрації № 307 від 11 квітня 2012 року та зобов'язання повернути земельну ділянку шляхом її звільнення, за касаційними скаргами першого заступника прокурора Кіровоградської області та Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 18 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 4 липня 2013 року,

У жовтні 2012 року Кіровоградський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звернувся до суду в інтересах держави, уповноваженим органом якої виступає Головне

управління Держземагенства у Кіровоградській області, Державна інспекція сільського господарства в Кіровоградській області з позовом до ОСОБА_3, Кіровоградської районної державної адміністрації Кіровоградської області про визнання незаконним та скасування розпорядження Кіровоградської районної державної адміністрації № 307 від 11 квітня 2012 року та зобов'язання повернути земельну ділянку шляхом її звільнення,

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 18 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 4 липня 2013 року, у задоволенні позову Кіровоградського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави, уповноваженим органом якої виступає Головне управління Держземаганства у Кіровоградській області, Державна інспекція сільського господарства в Кіровоградській області відмовлено.

У касаційній скарзі перший заступник прокурора Кіровоградської області просить рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 18 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 4 липня 2013 року скасувати й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Головне управління Держземагенства у Кіровоградській області у поданій касаційній скарзі рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 18 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 4 липня 2013 року скасувати й ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги Кіровоградського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави, уповноваженим органом якої виступає Головне управління Держземаганства у Кіровоградській області, Державна інспекція сільського господарства в Кіровоградській області задовольнити в повному обсязі, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги першого заступника прокурора Кіровоградської області та Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Ухвалюючи рішення та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із безпідставності та недоведеності позовних вимог.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна.

Судом установлено, що між ОСОБА_3 та Іванівською сільською радою Кіровоградського району Кіровоградської області

27 лютого 2001 року було укладеного договір тимчасового користування землями водного фонду - земельною ділянкою загальною площею 32,3 га, у тому числі 23,6 га під водою, а 8,7 га - інших земель, що розташована на території Іванівської сільської ради, строком на 10 років, починаючи з дати його реєстрації, яка відбулася 29 березня 2001 року.

До закінчення строку дії цього договору, а саме - 6 грудня 2010 року, ОСОБА_3 звернувся до сільської ради із заявою про поновлення договору оренди землі.

17 березня 2011 року Іванівська сільська рада Кіровоградського району Кіровоградської області уклала із відповідачем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі.

21 лютого 2012 року ОСОБА_3 звернувся із заявою про поновлення строку договору оренди земельної ділянки до Кіровоградської районної державної адміністрації.

11 квітня 2012 року Кіровоградська районна державна адміністрація винесла розпорядження № 307-р про тимчасове користування земельною ділянкою водного фонду шляхом укладення договору оренди землі та надала дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду.

Частиною 3 ст. 792 ЦК України передбачено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до вимог ст. 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому ЗК України (2768-14) , або за результатами аукціону.

За правилами ст. 33 Закону України "Про оренду землі" по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

У разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку.

Отже, існує законодавчо визначений порядок поновлення договору оренди землі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що відповідачами у передбачені строки не було належним чином вирішено питання щодо поновлення договору оренди земельної ділянки. Крім того, Іванівською сільською радою Кіровоградського району Кіровоградської області при укладені додаткової угоди з ОСОБА_3 про поновлення договору оренди було перевищено свої повноваження щодо розпорядження землями водного фонду, які перебувають за межами населеного пункту.

Так, відповідно до п. 12 Перехідних положень ЗК України (2768-14) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність та земель, зазначених в абзаці другому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Передача водних об'єктів (їх частин) в оренду регулюється ст. 51 Водного кодексу України, та п. 4 ст. 59 ЗК України, згідно з якою

громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб

у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.

На порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України суд першої інстанції на зазначені положення закону уваги не звернув; доводи та заперечення сторін належним чином не перевірив; не з'ясував дійсного, законодавчо визначеного порядку поновлення договору оренди й відповідно, не визначився з тим, чи було дотримано такого порядку відповідачами, а

відтак - дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Також при вирішенні спору, суд першої інстанції належним чином не з'ясував, в яких межах територіально знаходиться земельна ділянка, передана в оренду ОСОБА_3, й кому належить право на розпорядження нею, у порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України не сприяв витребуванню відповідних доказів на підтвердження цього, не сприяв повному та всебічному з'ясуванню дійсних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення, а ухвалене судом першої інстанції рішення на порушення вимог закону ґрунтується на припущеннях.

На порушення вимог ст. ст. 303, 309 ЦПК України, апеляційний суд належним чином не перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, й залишив рішення суду першої інстанції без змін, не виправивши помилок, яких припустився суд першої інстанції.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до правил ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової

палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги заступника прокурора Кіровоградської області та Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 4 липня 2013 року скасувати.

Справу за позовом Кіровоградського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави, уповноваженим органом якої виступає Головне управління Держземагенства у Кіровоградській області, Державна інспекція сільського господарства в Кіровоградській області до ОСОБА_3, Кіровоградської районної державної адміністрації Кіровоградської області, третя особа - Іванівська сільська рада Кіровоградського району Кіровоградської області, про визнання незаконним та скасування розпорядження Кіровоградської районної державної