головуючого Дьоміної О.О., суддів: Дем'яносова М.В., Коротуна В.М., Касьяна О.П., Попович О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області, приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу ОСОБА_8, третя особа Управління Держкомзему у Києво - Святошинському районі Київської області, про визнання недійсним свідоцтва та державного акта на право власності на земельну ділянку, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Київської області від 05 липня 2013 року,

У жовтні 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом у якому просив визнати недійсним свідоцтво про право власності на земельну ділянку від 27 лютого 2012 року та державний акт на неї від 23 квітня 2012 року, виданих на ім'я ОСОБА_7

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що 01 червня

2009 року за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу він придбав земельну ділянку на території Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, право власності на яку зареєстрував 12 липня 2011 року.

Однак 4 квітня 2011 року постановою державного виконавця ВДВС Києво-Святошинського РУЮ Київської області на виконання виконавчого напису нотаріуса про стягнення з ОСОБА_9 боргу на земельну ділянку накладено арешт, а 23 лютого 2012 року в рахунок погашення боргу земельну ділянку передано ОСОБА_7 та видано свідоцтво про право власності на неї та державний акт, що порушує його право власності, у зв'язку з цим просив задовольнити позовні вимоги.

22 лютого 2013 року рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у задоволенні позову відмовлено.

05 липня 2013 року рішенням апеляційного суду Київської області рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що свідоцтво про право власності та державний акт видані згідно з законом в порядку визначеному для виконання судового рішення, а позивачем не надано доказів на підтвердження неправомірності дій державного виконавця.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що державний виконавець своїми діями припинив вправо власності позивача на земельну ділянку, що не відповідає вимогам закону і порушує його права.

З таким рішенням апеляційного суду погодитись не можна з огляду на наступне.

Рішення суду є законним і обґрунтованим, коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішив справу згідно з законом, ухвалив рішення на основі повно та всебічно з'ясованих обставинах, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ст. 213 ЦПК України).

Судами встановлено, що 01 червня 2009 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 укладено та нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_6 придбав земельну ділянку, розташовану на території Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, право власності на яку зареєстрував 12 липня 2011 року.

На підставі витягу ДП "Центр державного земельного кадастру" від 27 грудня 2010 року державним виконавцем складено акт опису й арешту земельної ділянки право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_9 та 23 лютого 2012 року державний виконавець у рахунок погашення її боргу та на підставі цього акта, передав земельну ділянку ОСОБА_7, якому видане свідоцтво про право власності на земельну ділянку та державний акт на неї.

Відповідно до ч. 4 ст. 132 ЗК України (редакція станом на 01 червня 2009 року - день укладання договору купівлі-продажу) угоди про перехід права власності на земельну ділянку підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи та правильно виходив із того, що накладаючи арешт та передаючи земельну ділянку стягувачу в рахунок погашення боргу, державний виконавець діяв у межах своїх повноважень, а відтак підстави для визнання недійсним свідоцтва та державного акта про право власності на ім'я ОСОБА_7 відсутні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд на вищевикладені обставини уваги не звернув, висновки суду першої інстанції не спростував та ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо його законності й обґрунтованості.

За таких обставин касаційну скаргу потрібно задовольнити, рішення апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно з законом, залишити в силі.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Київської області від 15 липня 2013 року скасувати, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 лютого 2013 року залишити в силі.