Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О. Суддів: Касьяна О.П., Коротуна В.М., Парінової І.К., Штелик С.П.розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Державної податкової служби в Одеській області, правонаступником якої є Головне управління Міністерства доходів і зборів України в Одеській області, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 06 червня 2013 року,

ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до Державної податкової служби в Одеській області, правонаступником якої є Головне управління Міністерства доходів і зборів України в Одеській області, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він працював на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ управління податкової міліції Державної податкової адміністрації в Одеській області. Наказом № 424-о від 01 липня 2005 року його було звільнено зі служби в запас Збройних Сил України з 04 липня 2005 року відповідно до пункту "г" статті 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, який затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР № 114 від 29 липня 1991 року.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2009 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2011 року, задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_6 до Державної податкової адміністрації в Одеській області, Державного казначейства України, Головного управління Державного казначейства в Одеській області про стягнення грошового утримання та моральної шкоди та стягнено з Державної податкової адміністрації в Одеській області на користь позивача 4656,87 грн грошового забезпечення, в частині стягнення заробітної плати за один місяць постанова допущена до негайного виконання. Позивач посилався на те, що в день звільнення з ним не проведено повного розрахунку в результаті чого станом на момент подачі позову у відповідача перед ним утворилася заборгованість у розмірі 124236,00 грн просив суд стягнути вказану суму з відповідача на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 06 червня 2013 року, у позові відмовлено.

У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 квітня 2013 року та ухвали апеляційного суду Одеської області від 06 червня 2013 року і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає відхиленню на таких підставах.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Судами встановлено, що 01 липня 2005 року наказом № 424-о ОСОБА_6 був звільнений зі служби в запас Збройних Сил України з 04 липня 2005 року відповідно до пункту "г" статті 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, який затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР № 114 від 29 липня 1991 року (114-91-п) .

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2009 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2011 року, задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_6 до Державної податкової адміністрації в Одеській області, Державного казначейства України, Головного управління Державного казначейства в Одеській області про стягнення грошового утримання та моральної шкоди та стягнено з Державної податкової адміністрації в Одеській області на користь позивача 4656,87 грн грошового забезпечення, в частині стягнення заробітної плати за один місяць постанова допущена до негайного виконання.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для стягнення середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку відсутні, оскільки після винесення постанови про стягнення вказаного заробітку між сторонами склалися правовідносини, які регулюються нормами Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) , а вимоги статті 117 КЗпП України на позивача не поширюється.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважав помилковими посилання місцевого суду на те, що спірні правовідносини регулюються Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) . З висновками відносно того, що на позивача не розповсюджуються положення статті 117 КЗпП України суд апеляційної інстанції погодився.

До такого висновку суд апеляційної інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав, що на правовідносини, які виникли між сторонами у справі що розглядається, не поширюються норми КЗпП України (322-08) , оскільки відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, до яких позивач не належить.

Крім того, пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" (v0013700-99) судам роз'яснено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).

Наведені в скарзі доводи не дають підстав для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень.

За таких обставин, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 337, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 06 червня 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.