розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Чернігівської міської ради, реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - об'єднання житлово-будівельних кооперативів м. Чернігова, про визнання права власності у порядку спадкування за законом за касаційною скаргою Чернігівської міської ради на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 лютого 2013 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 27 березня 2013 року,

У січні 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що після чоловіка ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, прийняла спадщину за місцем її відкриття, і 27 вересня 2000 року нотаріусом Братського нотаріального округу Іркутської області Російської Федерації їй видано свідоцтво про право власності на Ѕ частину спільного майна подружжя - квартири АДРЕСА_1 та свідоцтво про право на спадщину за законом на Ѕ частку зазначеної квартири. Рішеннями реєстратора комунального підприємства Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації від 8 листопада 2012 року відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні заяв про реєстрацію свідоцтва про право власності та свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 вересня 2000 року на квартиру АДРЕСА_1, оскільки право спадкування нерухомого майна, що знаходиться на території України, визначається за законодавством України. Просила визнати за нею право власності на зазначену спірну квартиру у порядку спадкування за законом після чоловіка ОСОБА_4

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 лютого 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 27 березня 2013 року, позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після ОСОБА_4

У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 лютого 2013 року, ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 27 березня 2013 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки правовстановлюючих документів на спірну квартиру спадкодавцем не отримано, вирішити питання про право власності в порядку спадкування на цю квартиру в позасудовому порядку неможливо.

Такі висновки суду ґрунтуються на фактичних обставинах, встановлених судом, і відповідають вимогам закону.

Судами встановлено, що відповідно до реєстраційного посвідчення від 10 грудня 1991 року квартира АДРЕСА_1 на підставі довідки № 3088 від 10 грудня 1991 року, виданої житлово-експлуатаційною конторою житлово-будівельних кооперативів, про повну виплату квартири зареєстрована в цілому на праві особистої власності за ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер у м. Братськ Іркутської області Російської Федерації.

Часом відкриття спадщини після ОСОБА_4 є ІНФОРМАЦІЯ_1, місцем - м. Братськ Іркутської області Російська Федерація.

Спадкоємцем першої черги після ОСОБА_4 є його дружина - ОСОБА_3, яка фактично вступила в управління спадковим майном - квартирою АДРЕСА_1, несла витрати по її утриманню, сплачуючи грошові кошти на оплату комунальних послуг, несла витрати з поточного ремонту квартири.

27 вересня 2000 року нотаріусом Братського нотаріального округу Іркутської області Російської Федерації ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на Ѕ частину спільного майна подружжя - квартири АДРЕСА_1 та свідоцтво про право на спадщину за законом на Ѕ частку зазначеної квартири.

Рішеннями комунального підприємства Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації від 8 листопада 2012 року відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні заяви про реєстрацію свідоцтва про право власності на Ѕ частину спільного майна подружжя та свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 вересня 2000 року на квартиру АДРЕСА_1, оскільки право спадкування нерухомого майна, що знаходиться на території України, визначається за законодавством України.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" від 30 травня 2008 року № 7 (v0007700-08) роз'яснено, що у разі смерті члена житлово-будівельного кооперативу, який повністю вніс пайовий внесок, до складу спадщини включається відповідна квартира.

Відповідно до ст. 70, 71 Закону України "Про міжнародне приватне право" спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання, якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був. Спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України.

22 січня 1993 року держави - члени СЕД (Договірні Сторони) підписали Конвенцію про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах (997_009) .

10 листопада 1994 року Верховною Радою України ратифіковано цю Конвенцію (997_009) та 14 квітня 1995 року вона набула чинності для України.

Зазначена Конвенція застосовується у відносинах України з Республікою Білорусь, Азербайджанською Республікою, Республікою Узбекистан, Російською Федерацією, Республікою Казахстан, Республікою Таджикистан, Республікою Вірменія, Киргизькою Республікою, Республікою Молдова, Грузією та Туркменістаном.

Конвенція закріплює право громадян кожної із Договірних Сторін щодо успадковування на територіях інших Договірних Сторін майна чи прав за законом чи заповітом на рівних умовах і в тому ж обсязі, що і власні громадяни. Право спадкування нерухомого майна визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої розташоване це майно.

Відповідно до п. 2 ст. 45 Конвенції, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, право спадкування нерухомого майна визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно.

Згідно зі ст. 48 зазначеної Конвенції провадження по справах про спадкування нерухомого майна компетентні вести установи Договірної Сторони, на території якої знаходиться майно. Положення пунктів 1 і 2 цієї статті застосовуються також при розгляді спорів, що виникають у зв'язку з провадженням по справах про спадщину.

Відповідно до ст. ст. 548, 549 ЦК Української РСР спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Визначається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Оскільки судами встановлено, що ОСОБА_3 є єдиним спадкоємцем після чоловіка ОСОБА_4, яка фактично прийняла спадщину після його смерті шляхом прийняття частини спадщини за місцем її відкриття на території Російської Федерації, суди дійшли правильного висновку про виникнення у позивача права вимагати визнання за нею права власності на ту частину спадщини, яка знаходиться на території України.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

За змістом ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні судів першої та апеляційної інстанції чи відкинуті ними, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу та про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши докази у справі, дав їм належну оцінку і, з урахуванням встановлених обставин справи, і вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, обґрунтовано дійшов висновку про наявність у позивача права на визнання права власності на спірну квартиру в порядку спадкування за законом.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору, оскільки висновків судів попередніх інстанцій не спростовують і зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості, проте, в силу ст. 335 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.