головуючого Дьоміної О.О.,суддів: Дем'яносова М.В., Коротуна В.М., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування частини будинку в частині дарування літньої кухні, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 10 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 2 серпня 2013 року,

ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування 2/15 частки житлового будинку АДРЕСА_1, укладеного 30 серпня 2006 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 в частині дарування літньої кухні, обґрунтовуючи його тим, що ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 17 березня 2009 року рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28 вересня 2005 року про визнання права власності на самочинне будівництво цієї кухні було скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 6 травня 2011 року позовну заяву ОСОБА_6 до Уманської міської ради, треті особи, які не заявляли самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, про визнання права власності на самочинне будівництво, залишено без розгляду.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 10 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 2 серпня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_4 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до частини 2 статті 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Положеннями частини 1 статті 335 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (частина 2 статті 719 ЦК України).

Судом встановлено, що за договором дарування від 30 серпня 2006 року ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_5 2/15 частки у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 6).

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України в редакції, чинній на час укладення договору, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

За таких обставин суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що в момент вчинення договору дарування його сторонами було додержано усіх вимог закону та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову про визнання правочину недійсним.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись частиною 3 статті 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 10 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 2 серпня 2013 року залишити без змін.