Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Ступак О.В., Амеліна В.І., Олійник А.С.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" про визнання договору недійсним, відшкодування матеріальної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Біловодського районного суду Луганської області від 16 травня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 28 серпня 2013 року,

У лютому 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 17 січня 2013 року між ним і ТОВ "ЛК "Автофінанс" було укладено договір фінансового лізингу № 008022, відповідно до п. 1.1 якого предметом лізингу є автомобіль марки "GeeIy СК-2 comfort 1.5 МТ". Однак, позивач вважає, що цей правочин здійснено з використанням відповідачем нечесної підприємницької практики. Відповідно до п. 17 договору предмет договору передається в користування лізингоодержувача протягом 90 робочих днів з моменту сплати ним на рахунок лізингодавця авансового платежу у розмірі 50 % від вартості предмета лізингу, 10 % від вартості предмета лізингу комісії за організацію та оформлення даного договору та 3% від вартості предмету лізингу комісії за передачу предмета лізингу. Пунктом 1.8 договору встановлено, що лізингоодержувач має можливість сплачувати авансовий платіж впродовж, але не більше, 12 місяців з моменту підписання даного договору платежами, визначеними лізингодавцем залежно від вартості предмета лізингу в додатку № 1 до даного договору, який є його невід'ємною частиною та розрахований по формулі, визначеній в п. 8.2.2 договору. Авансовий платіж не може бути сплачений повністю лізингоодержувачем до сплати комісії за організацію. 17 січня 2013 року ще до укладення договору ним на рахунок ТОВ "ЛК "Автофінанс" було внесено плату за організацію та оформлення договору - 10 % від вартості предмета договору у сумі 6 490 грн, що підтверджується відповідною квитанцією. Зазначена умова договору є несправедливою щодо нього, як споживача, оскільки кошти сплачені ним на користь товариства в якості комісії за організацію та оформлення договору, отримані останнім безпідставно, шляхом включення в договір декларативної умови, яка не має під собою реального виконання товариством будь-яких обов'язків, забезпечених цією оплатою. Інформація, що міститься у пунктах 4.3,4.4 та 4.7 договору є нечіткою, незрозумілою та наданою у двозначний спосіб. Розділом 10 договору передбачено відповідальність лізингоодержувача за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором, разом з тим, жодної відповідальності лізингодавця за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором, не передбачено. За таких обставин, позивач просив визнати недійсним договір фінансового лізингу від 17 січня 2013 року № 008022 та стягнути з відповідача на свою користь сплачені ним за організацію та оформлення договору грошові кошти в сумі 6 490 грн.

Рішенням Біловодського районного суду Луганської області від 16 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 28 серпня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати судові рішення першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи

відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або

недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, а також, врахувавши обставини справи, обґрунтовано виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження тих обставин, що відповідач при укладенні договору діяв нечесно, ввів позивача в оману, що його діяльність щодо позивача є агресивною, а також доказів на підтвердження підстав для визнання умов договору несправедливими в силу вимог Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, отже рішення ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Біловодського районного суду Луганської області від 16 травня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 28 серпня 2013 року залишити без зміни.

Ухвала оскарженню не підлягає.