розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_3, заінтересовані особи: ОСОБА_4, Сосницька селищна рада Чернігівської області, Сосницька державна районна нотаріальна контора, про встановлення належності правовстановлюючого документа,

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Чернігівської області від 10 липня 2013 року

У березні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою про встановлення належності правовстановлюючого документа.

Посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла її мати ОСОБА_5, після смерті якої відкрилася спадщина, спадкове майно складається із частини жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1 Іншим спадкоємцем, який прийняв спадщину був чоловік покійної ОСОБА_6, який придбав вище вказаний будинок, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_5 ОСОБА_6 на даний час помер, спадкоємцем є його син ОСОБА_7 Вищезазначений житловий будинок був придбаний 12 березня 1992 року на ім'я ОСОБА_6 При оформленні спадщини виявилося, що у договорі купівлі-продажу його прізвище державним нотаріусом записано з помилкою, вказано "ОСОБА_6" замість "ОСОБА_6", у зв'язку з чим ОСОБА_3 не може отримати спадкове майно, що належало її матері. Заявниця просить суд встановити належність договору купівлі-продажу від 12 березня 1992 року ОСОБА_6, в якому помилково вказане прізвище "ОСОБА_6" замість "ОСОБА_6".

Рішенням Сосницького районного суду Чернігівської області від 4 червня 2013 року заяву ОСОБА_3 задоволено. Встановлено, що договір купівлі-продажу, посвідчений 12 березня 1992 року державним нотаріусом Сосницької районної державної нотаріальної контори за реєстром № 301, зареєстрований 13 березня 1992 року Новгород-Сіверським МБТІ за реєстром № 143, дійсно належав померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_6

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 10 липня 2013 року рішення Сосницького районного суду Чернігівської області від 4 червня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні заяви ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду Чернігівської області від 10 липня 2013 року та залишити в силі рішення Сосницького районного суду Чернігівської області від 4 червня 2013 року, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Задовольняючи заяву суд першої інстанції виходив із того, що заявниця прийняла спадщину після смерті матері, подавши у вересні 2005 року до Сосницької районної державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. За висновком суду першої інстанції наявні матеріали справи докази дають підстави вважати, що договір купівлі-продажу від 12 березня 1992 року, де помилково зазначено прізвище "ОСОБА_6" замість "ОСОБА_6" дійсно належить померлому ОСОБА_6, а без встановлення факту належності правовстановлюючого документу спадкоємці позбавлені можливості отримати спадщину.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні заяви, апеляційний суд виходив із того, що не може вирішуватися питання про права особи, цивільна процесуальна правоздатність якої припинена у зв'язку зі смертю, посилаючись на ч. 2 ст. 234 ЦПК України.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна, оскільки суд дійшов їх без повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, прав і обов'язків сторін у цих правовідносинах, неправильно застосувавши норми матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, мати заявниці ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року в с. Мале Устя Сосницького району. З 20 липня 1982 року ОСОБА_5 знаходилася в шлюбі з ОСОБА_6 У травні 2012 року помер ОСОБА_6

В період шлюбу з ОСОБА_5 12 березня 1992 року ОСОБА_6 купив житловий будинок з надвірними будівлями, розташований в с. Мале Устя Сосницького району Чернігівської області. В договорі від 12 травня 1992 року прізвище покупця зазначено "ОСОБА_6".

Заявниця прийняла спадщину після смерті матері, подавши у вересні 2005 року до Сосницької районної державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини (а.с. 37 - 54).

Згідно зі ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.

Крім того, у п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" № 5 від 31 березня 1995 (v0005700-95) зазначено, що при розгляді справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення. Разом з тим, цей порядок не застосовується, якщо виправлення в таких документах належним чином не застережені або ж їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання, тощо. Це є підставою для вирішення питання про встановлення факту, про який йдеться в документі, відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до листа Верховного Суду України "Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення" від 1 січня 2012 року для порушення в судах справ про встановлення належності правовстановлюючих документів необхідно подавати заяву з доказами того, що цей документ належить заявнику і що організація, яка його видала, не може внести до нього відповідні виправлення. У цих справах суд встановлює належність особі правовстановлюючих документів, а не тотожність прізвища, імені, по батькові, неоднаково названих у різних документах, не присвоєння чи залишення одного з них.

Заяву про встановлення факту належності правовстановлюючого документа можуть подавати: особа власник правовстановлюючого документа, якій необхідно довести належність цього документа їй; спадкоємці померлої особи - власника цього документа для оформлення спадкових прав; утриманці померлого для одержання пенсії; прокурор у порядку статей 45, 46 ЦПК; інші особи, які заінтересовані у встановленні факту.

Тобто при розгляді цих справ суд встановлює саме належність особі документа, а не тотожність осіб, які неоднаково названі у різних документах. Разом з тим цей порядок не застосовується, якщо виправлення в таких документах належним чином не застережені або їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання тощо. Відповідно до чинного законодавства це є підставою для вирішення питання про встановлення факту, про який ідеться в документі.

Крім того, слід враховувати, що описки та помилки в судовому рішенні виправляються не шляхом встановлення факту належності правовстановлюючого документа, а шляхом виправлення описки у порядку, передбаченому ст. 219 ЦПК.

Повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, вислухавши пояснення сторін у справі, суд першої інстанції дійшов по суті правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Скасовуючи рішення, ухвалене згідно із законом, апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що постановлене судом першої інстанції рішення не відповідає вимогам закону.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком, так як він є необґрунтованим і таким, що не відповідає вимогам закону.

За таких обставин, ураховуючи те, що апеляційним судом помилково скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом, рішення апеляційного суду на підставі ст. 339 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.