Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В. О.,

суддів: Ізмайлової Т. Л., Наумчука М. І.,

Мостової Г. І., Остапчука Д. О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "ПроКредит Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "ПроКредит Банк", третя особа - ОСОБА_4, про визнання кредитного договору та договору поруки недійсними, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 червня 2013 року

У березні 2011 року Публічне акціонерне товариство "ПроКредит Банк" (далі - ПАТ "ПроКредит Банк"), посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_3 умов кредитного договору № 12.14386 від 13 березня 2008 року, звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як поручителя 140 577 грн 25 коп. заборгованості за кредитним договором з урахуванням відсотків та пені.

У квітні 2012 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічним позовом до ПАТ "ПроКредит Банк", у якому зазначала, що умови кредитного договору № 12.14386 від 13 березня 2008 року є несправедливими, тому що відповідач не надав їй у письмовій формі інформацію про умови кредитування, в тому числі про можливість збільшення розміру процентної ставки. Посилаючись на вказані обставини, просила визнати недійсними кредитний договір № 12.14386 від 13 березня 2008 року, укладений між ПАТ "ПроКредит Банк" та ОСОБА_3, та договір поруки № 12.14386-ДПІ від 13 березня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та ПАТ "ПроКредит Банк".

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 червня 2013 року, первісний позов ПАТ "ПроКредит Банк" задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ "ПроКредит Банк" 140 577 грн 25 коп заборгованості за кредитним договором № 12.14386 від 13 березня 2008 року, з яких: 27 477 грн 60 коп. - заборгованість із капіталу, 9860 грн 66 коп. - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом, 103 238 грн 99 коп. - пеня.

Вирішено питання судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ухвалені у справі судові рішення в частині стягнення 103 238 грн 99 коп. пені просить скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові, а в задоволенні позову ПАТ "ПроКредит Банк" до ОСОБА_4 просить відмовити в повному обсязі.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позов ПАТ "ПроКредит Банк", суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_3 належним чином не виконувала умови кредитного договору, тому позивач має право задовольнити свої вимоги шляхом солідарного стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як з поручителя з урахуванням процентів та пені.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що остання не довела у суді обставини, на які посилалась як на обґрунтування своїх вимог.

Проте з такими висновками судів повністю погодитись не можна з огляду на наступне.

Судами встановлено, що 13 березня 2008 року між Закритим акціонерним товариством "ПроКредит Банк", правонаступником якого є ПАТ "ПроКредит Банк", та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 12.14386, згідно з умовами якого банк надав останній кредит у розмірі 10 500 доларів США строком на 12 місяців зі сплатою 17 % річних, а позичальник зобов'язався повернути наданий кредит та сплатити проценти, платежі та комісію за користування кредитними коштами.

Із метою забезпечення виконання вказаного кредитного договору 13 березня 2008 року між ЗАТ "ПроКредит Банк" та ОСОБА_4 був укладений договір поруки № 12.14386-ДПІ, згідно з умовами якого останній взяв на себе зобов'язання у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за зазначеним кредитним договором відповідати перед позивачем нарівні з ОСОБА_3 як солідарний боржник за повернення суми кредиту, нарахованих відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій (п. 2.1. договору поруки).

Згідно зі ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Обґрунтовуючи підставність позову, ПАТ "ПроКредит Банк", посилалось на те, що ОСОБА_3 належним чином не виконувала умови кредитного договору, внаслідок чого станом на 15 лютого 2011 року виникла заборгованість за договором у розмірі 140 577 грн 25 коп., яку позивач просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку.

Заперечуючи проти позову та звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_3 посилалась на те, що умови кредитного договору № 12.14386 від 13 березня 2008 року є несправедливими, тому що банк не надав їй у письмовій формі інформацію про умови кредитування. У зв'язку з недійсністю вказаного кредитного договору просила визнати недійсним і договір поруки, який був укладений на забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання.

Вирішуючи спір по суті, суди виходили із того, що ОСОБА_3 не виконувала належним чином умови кредитного договору та додаткових угод стосовно своєчасного повернення отриманого кредиту та своєчасної сплати нарахованих за користування кредитними коштами відсотків, як і не виконав вказані зобов'язання поручитель ОСОБА_4

У той же час, заперечуючи проти позову ПАТ "ПроКредит Банк", ОСОБА_4 посилався на те, що договір поруки, який укладений ним на забезпечення виконання вказаного кредитного договору, в силу вимог ч. 4 ст. 559 ЦК України є таким, що припинився.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання (п. 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" № 5 від 30 березня 2012 року (v0005740-12) ).

При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до п. 4.1. договору поруки сторони цього договору встановили, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та припиняє свою дію з моменту припинення забезпеченого ним зобов'язання. При цьому, сторони констатували, що строк закінчення договору поруки не вказується ними конкретно, так як він визначається моментом повного погашення заборгованості позичальника за кредитним договором.

Ухвалюючи рішення про стягнення кредитної заборгованості солідарно із боржника та поручителя, на порушення приписів ст. ст. 212- 214, 303 ЦПК України суди виходили із того, що основне зобов'язання за кредитним договором не виконано в повному обсязі, тому дія договору поруки не припинилася.

У той же час, п. 1.1. кредитного договору від 13 березня 2008 року визначено, що кредит надається строком на 12 місяців від дати отримання позичальником кредиту. Таким чином, строк виконання основного зобов'язання настав 14 березня 2009 року.

Між тим, із матеріалів справи вбачається, що ПАТ "ПроКредит Банк" на адресу поручителя ОСОБА_4 направляло лист № 302 з повідомленням про заборгованість за кредитним договором та вимогою погасити борг 18 лютого 2009 року (а. с. 123, т. 2).

Задовольняючи позов у частині солідарного стягнення кредитної заборгованості із поручителя, суди не звернули уваги на те, що вказаний лист-вимога був надісланий на адресу поручителя до настання строку виконання основного зобов'язання за кредитним договором.

Із матеріалів справи вбачається, що ПАТ "ПроКредит Банк" 26 листопада 2009 року надіслав вимогу (претензію) про виконання зобов'язань за кредитним договором лише на адресу позичальника ОСОБА_3 (а. с. 115, т. 2).

Будь-які докази звернення кредитора протягом шести місяців після настання строку виконання основного зобов'язання з вимогою до поручителя ОСОБА_4 про виконання зобов'язань за кредитним договором у матеріалах справи відсутні.

Пунктом 1.4. договору поруки передбачено спеціальний порядок виконання зобов'язання поручителем, згідно з яким зобов'язання, передбачені п. 1.2. цього договору повинні бути виконані поручителем протягом 3-х банківських днів з дня одержання повідомлення від кредитора про порушення позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором по поверненню кредиту, сплати нарахованих відсотків за користування кредитом.

Вирішуючи спір по суті, на порушення приписів ст. ст. 212 - 214, 303 ЦПК України суди на зазначене уваги не звернули та за обставин відсутності вимоги до поручителя ОСОБА_4 про виконання зобов'язань за кредитним договором дійшли передчасного висновку про солідарне стягнення кредитної заборгованості із поручителя ОСОБА_4

У той же час, доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що суд не застосував приписи ч. 3 ст. 551 ЦК України і не зменшив розмір пені є безпідставними, оскільки доказів на підтвердження обставин, за яких можливе зменшення пені остання не подавала і на такі обставини не посилалась.

Оскільки обставини, пов'язані із перевіркою правильності визначення обставин справи та оцінки наданих сторонами доказів, судами з'ясовувались неналежним чином, чим порушено норми процесуального права (ст. ст. 10, 60, 61, 179 ЦПК України) і таке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, то відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення у частині солідарного стягнення кредитної заборгованості із поручителя ОСОБА_4 підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 337, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 червня 2013 року в частині солідарного стягнення кредитної заборгованості із поручителя ОСОБА_4 скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.