розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпромбанк" в особі Івано-Франківської філії товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпромбанк", публічного акціонерного товариства "Дельта Банк про визнання договору поруки припиненим, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 серпня 2013 року, -

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати припиненою поруку, укладену нею з ТзОВ "Укрпромбанк".

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 17 травня 2007 року між ТзОВ "Укрпромбанк" та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір №93/КВ-07, згідно з яким позичальнику відкрито мультивалютну відновлювальну кредитну лінію з лімітом 1 000 000 доларів США та кінцевим терміном повернення до 16 травня 2017 року.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань між нею (позивачем), банком та позичальником 29 травня 2007 року укладено договір поруки №93/П73-07, за яким вона поручилася перед банком відповідати за зобов'язання ОСОБА_5

На підставі додаткового договору №93/2 від 25 вересня 2008 року до кредитного договору №93/КВ-07 були внесені зміни та включені додаткові платежі, які носять характер збільшення обсягу відповідальності як самого позичальника та і її, як поручителя, згоди на укладення якої вона не давала.

Враховуючи наведене, просила задовольнити позов.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 червня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано поруку за договором поруки №93/П/3-07 від 29 травня 2007 року, укладеним між ОСОБА_3 та ТзОВ "Укрпромбанк", такою, що припинена.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 серпня 2013 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду від 25 червня 2013 року, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм матеріального та неправильним застосуванням норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судами під час розгляду справи встановлено, що між ТзОВ "Укрпромбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір №93/КВ-07, за умовами якого останньому було відкрито мультивалютну відновлювальну кредитну лінію з лімітом 1000000 доларів США та кінцевим терміном повернення 16 травня 2017 року.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань між банком, позивачем та позичальником 29 травня 2007 року укладено договір поруки №93/П/3-07, згідно якого позивач поручився перед банком відповідати за зобов'язання позичальника.

13 червня 2007 року між позичальником і банком укладено додатковий договір №1 до кредитного договору №93/КВ-07, відповідно до якого встановлено ставку процентів за користування кредитними коштами у гривні з розрахунку 18,5% річних, а 25 вересня 2008 року - додатковий договір №2, яким внесено зміни та включено додатковий платіж на користь банку - комісію за управління кредитною лінією.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що укладенням додаткової угоди відбулася зміна основного зобов'язання, забезпеченого порукою, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя і такі обставини є підставою для припинення договору поруки.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що такого способу захисту, як визнання в судовому порядку договору поруки припиненим у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, законодавством України не передбачено.

Однак з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки тощо.

При цьому внесення змін до кредитного договору про зміну зобов'язання, забезпеченого порукою, зокрема збільшення процентної ставки та відстрочення виконання зобов'язань боржника за кредитним договором без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності, є підставою для визнання поруки такою, що припинена.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 (v0005740-12) "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання. Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. У такому випадку поручитель має право на пред'явлення позову про визнання договору поруки припиненим.

Тобто, у разі невизнання кредитором права поручителя, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України, на припинення зобов'язання за договором поруки, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Втім, відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні позову з підстав неналежного обрання способу захисту своїх інтересів, апеляційний суд на зазначене вище уваги не звернув, не виконав своїх обов'язків, визначених законом, не встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та ухилився від розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи допущені судом апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права, ухвалене ним рішення не може вважатися законними і обґрунтованими, у зв'язку із чим, відповідно до ст. 338 ЦПК України таке рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.