розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Банк Кіпру", ОСОБА_4, Приватного підприємства "Вітер Плюс" про визнання недійсними договорів та визнання права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Львівської області від 05 листопада 2012 року,

У грудні 2011 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зазначеним позовом, у якому вказала, що з 25 липня 1998 року перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 24 квітня 2008 року ОСОБА_4 як фізична особа - підприємець за спільні сумісні кошти подружжя з її згоди для здійснення підприємницької діяльності придбав нежилі приміщення площею 524,9 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

05 травня 2008 року ОСОБА_4 прийняв рішення про внесення ним як засновником до статутного фонду Приватного підприємства "Любе Сервіс" (далі - ПП "Любе Сервіс") зазначених нежилих приміщень (згідно зі свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи найменування приватного підприємства змінилося на "Вітер Плюс").

Пізніше, 04 липня 2008 року, без її згоди ОСОБА_4 уклав кредитні договори з Акціонерним банком "АвтоЗАЗбанк" (далі - АБ "АвтоЗАЗбанк"), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Банк Кіпру" (далі - ПАТ "Банк Кіпру"), а за договором від 04 липня 2008 року ПП "Любе Сервіс" передало в іпотеку цьому банку зазначені нежилі приміщення.

Посилаючись на порушення ОСОБА_4 вимог закону під час укладення цих договорів, уточнивши свої вимоги, ОСОБА_3 просила: визнати недійсними кредитні договори від 04 липня 2008 року № ID 145 і № ID 146, які укладені між ОСОБА_4 як позичальником та АБ "АвтоЗАЗбанк"; визнати недійсними договори поруки № ID 155 і № ID 157, які укладені між ПП "Любе Сервіс" та АБ "АвтоЗАЗбанк"; визнати недійсним п. 2 рішення засновника ПП "Любе Сервіс" від 05 травня 2008 року № 05/01 про внесення до статутного фонду нежилих приміщень площею 524,9 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1; визнати недійсним договір іпотеки від 04 липня 2008 року, який укладений між ПП "Любе Сервіс" та АБ "АвтоЗАЗбанк"; визнати нежилі приміщення площею 524,9 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю подружжя.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 04 липня 2012 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним пункт 2 рішення засновника ПП "Любе Сервіс" № 05/1 від 05 травня 2008 року про внесення до статутного фонду нежитлових приміщень загальною площею 524,9 кв. м по АДРЕСА_1.

Визнано недійсним договір іпотеки від 04 липня 2008 року серії ВКМ № 389611, укладений між ПП "Любе Сервіс" та АБ "АвтоЗАЗбанк", посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований у реєстрі за № 1017.

Визнано нежитлові приміщення загальною площею 524,9 кв. м, що знаходяться у АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4

У решті позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 05 листопада 2012 року рішення Сихівського районного суду м. Львова від 04 липня 2012 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсним п. 2 рішення засновника ПП "Любе Сервіс" № 05/1 від 05 травня 2008 року про внесення до статутного фонду нежитлових приміщень загальною площею 524,9 кв. м по АДРЕСА_1, визнання недійсним договору іпотеки від 04 липня 2008 року серії ВКМ № 389611 та визнання нежитлових приміщень загальною площею 524,9 кв. м, що знаходяться по АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ухвалене у справі рішення апеляційного суду просить скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За правилами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що нежиле приміщення, яке придбане фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 під час шлюбу з ОСОБА_3 за рахунок спільних коштів і внесене до статутного фонду заснованого ним ПП "Любе Сервіс", є спільним сумісним майном подружжя. Оскільки ОСОБА_4 не отримав письмової згоди ОСОБА_3 на внесення цього майна до статутного фонду ПП "Любе Сервіс" та на передачу цього майна в іпотеку, суд дійшов висновку про недійсність указаних угод із підстав, передбачених ст. ст. 57, 60, 65 СК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд виходив із того, що купуючи спірні приміщення та вирішуючи про передачу таких у статутний фонд іншого підприємства, відповідач ОСОБА_4 діяв виключно як суб'єкт господарювання - фізична особа - підприємець, майно якого не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому права позивача не порушено.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з 25 липня 1998 року перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Під час шлюбу, 24 квітня 2008 року, ОСОБА_4 як фізичною особою -підприємцем за рахунок коштів, отриманих для цієї цілі від батьків ОСОБА_6 зі згоди останньої, за ціною та на умовах, визначених ним самостійно, придбано нежилі приміщення площею 524,9 кв. м, що знаходяться по АДРЕСА_1, для їх використання у його підприємницькій діяльності.

05 травня 2008 року фізична особа - підприємець ОСОБА_4 як засновник ПП "Любе Сервіс" відповідно до п. 2 рішення засновника без згоди дружини вніс до статутного фонду цього підприємства зазначене нежиле приміщення.

04 липня 2008 року АБ "АвтоЗАЗбанк" і ОСОБА_4 уклали кредитні договори № ID 145 і № ID 146, згідно з якими АБ "АвтоЗАЗбанк" надав відповідачу кредит на поточні потреби в сумі 620 тис. доларів США та 3 млн грн.

Із метою забезпечення виконання зобов'язання за зазначеними кредитними договорами в цей самий день, 04 липня 2008 року, АБ "АвтоЗАЗбанк" і ПП "Любе Сервіс" уклали договори поруки № ID 155 та № ID 157, за якими ПП "Любе Сервіс" зобов'язувалось відповідати за зобов'язаннями ОСОБА_4 перед кредитором - АБ "АвтоЗАЗбанк", і договір іпотеки, за яким ПП "Любе Сервіс" передало спірне приміщення в іпотеку банку.

Обґрунтовуючи підставність позову, ОСОБА_3 посилалась на те, що в силу вимог ст. 60 СК України спірні нежилі приміщення є спільним сумісним майном подружжя, на розпорядження яким вона згоди не давала.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені ст. 60 СК України.

За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності. Майно, придбане за рахунок коштів одного з подружжя, є його особистою приватною власністю.

Оскільки нерухоме майно, придбане ОСОБА_4 як фізичною особою -підприємцем за рахунок коштів, отриманих від третіх осіб саме для здійснення підприємницької діяльності, то зазначене майно не є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4

За змістом ст. 57 СК України майно, отримане одним із подружжя за безвідплатною угодою або за кошти, які належали йому особисто, є його приватною власністю.

За таких обставин в силу вимог ст. 60 СК України спірне нерухоме майно не є спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідно до ст. 59 СК України той з подружжя, який є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім'ї, насамперед дітей.

Одним із видів розпорядження власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності.

Відносини стосовно майна фізичної особи - підприємця регулюються нормами ЦК України (435-15) , Господарського кодексу України (436-15) (далі - ГК України (436-15) ) та Закону України "Про підприємництво" (698-12) .

Відповідно до ст. 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності. Окремою формою підприємницької діяльності є підприємницька діяльність фізичних осіб. Жодних спеціальних умов чи обмежень використання фізичною особою, яка перебуває у шлюбі, свого майна для здійснення підприємницької діяльності законом не встановлено.

Як зазначається у ч. 2 ст. 52 ЦК України, фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

Таким чином, купуючи під час шлюбу нерухоме майно як фізична особа - підприємець для здійснення підприємницької діяльності не за спільні кошти подружжя та вирішуючи питання про його передачу до статутного фонду іншого суб'єкта господарювання - приватного підприємства, засновником якого він є, ОСОБА_4 діяв виключно як власник цього майна й суб'єкт господарювання в процесі здійснення ним господарської діяльності. За таких умов, отримання письмової згоди ОСОБА_3 на розпорядження ОСОБА_4 спірним майном не потрібно.

Відмовляючи в задоволенні позову, відповідно до приписів ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд правильно виходив із того, що купуючи спірні приміщення та вирішуючи питання про передачу таких у статутний фонд іншого підприємства, відповідач ОСОБА_4 діяв виключно як суб'єкт господарювання - фізична особа - підприємець, майно якого не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому права позивачки не порушено.

Посилання, ОСОБА_3 у касаційній скарзі на рішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі № 1-8/2012 за конституційним зверненням Приватного підприємства "ІКІО" щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 61 СК України при вирішенні питання відносно правового режиму майна фізичної особи - підприємця не спростовує зазначених висновків апеляційного суду.

При цьому, навіть і в разі передання подружжям свого спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства, заснованого одним із них, майно переходить у приватну власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов'язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги про неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права безпідставні.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України, розглянувши касаційну скаргу на рішення суду, суд касаційної інстанції відхиляє скаргу і залишає рішення суду без змін.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відхилення касаційної скарги і залишення рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ