розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комінтерн-М", треті особи: відділ Держземагенства в Зачепилівському районі Харківської області, реєстраційна служба Зачепилівського районного управління юстиції, про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Комінтерн-М" на рішення Зачепилівського районного суду Харківської області від 30 квітня 2013 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 18 червня 2013 року,

У березні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом в обґрунтування зазначила, що вона є власником земельної ділянки, розташованої на території Новомажарівської сільської ради Зачепилівського району Харківської області, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку від 16 серпня 1999 року.

22 червня 2010 року між нею та TOB "Комінтерн-М" було укладено договір оренди землі строком на п'ять років. При укладені вищезазначеного договору оренди не було додержано вимог ст. 638 ЦК України щодо досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору. Зокрема, не було підписано акт приймання-передачі земельної ділянки, орендар недобросовісно виконує свої обов'язки в частині виплати орендної плати, не визначено строк на який укладено договір оренди, не проведено нормативно-грошової оцінки землі, а також не визначена сторона, яка несе ризик випадкового знищення або пошкодження об'єкта оренди у період прострочення орендодавцем або орендарем установлених договором оренди землі строків передачі об'єкта оренди.

Враховуючи вищевикладене, позивач просила суд визнати недійсним та скасувати державну реєстрацію договору оренди землі від 22 червня 2010 року.

08 квітня 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зазначеним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що вона є власником земельної ділянки, розташованої на території Новомажарівської сільської ради Зачепилівського району Харківської області. 11 листопада 2010 року вона уклала з відповідачем договір оренди земельної ділянки. При цьому вважала, що вказаний договір є недійсним та посилалася на такі ж підстави, що і позивач ОСОБА_3 у своїй позовній заяві.

Просила суд визнати недійсним та скасувати державну реєстрацію договору оренди землі від 11 листопада 2010 року.

Зазначені позови ухвалою Запечилівського районного суду Харківської області були об'єднані в одне провадження.

Рішенням Зачепилівського районного суду Харківської області від 30 квітня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволені частково.

Визнано недійсними договори оренди земельних ділянок від 22 червня та 11 листопада 2010 року, укладені між ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ТОВ "Комінтерн-М".

В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 18 червня 2013 року рішення Зачепилівського районного суду Харківської області від 30 квітня 2013 року змінено.

Виключено з мотивувальної частини рішення суду посилання на те, що державна реєстрація договорів оренди земельних ділянок здійснена до 01 січня 2013 року не є чинною.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі заявник, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами установлено, що 22 червня 2010 року ОСОБА_3 уклала з ТОВ "Комінтерн-М" договір оренди землі та передала земельну ділянку в строкове платне користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 9-10).

11 листопада 2010 року ОСОБА_4 також уклала з ТОВ "Комінтерн-М" договір оренди землі (а.с. 67-68).

Загальні вимоги до форми договору оренди встановлені ст. 15 Закону України "Про оренду землі". Так, відповідно до ч.1 ст. 15 вказаного Закону істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Суд першої інстанції, визнаючи недійсними спірні договори оренди земельних ділянок, виходив з того, що в договорах відсутня умова передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, виходив з того, що в оригіналах договорів оренди від 22 червня 2010 року та від 11 листопада 2010 року, які були оглянуті в судовому засіданні апеляційного суду, зазначені пункти відсутні, отже відсутня істотна умова договору, а саме: умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна, виходячи з наступного.

Під час розгляду справи в апеляційному суді до матеріалів справи була приєднана копія договору оренди земельної ділянки від 11 листопада 2010 року, укладеного між ОСОБА_4 та ТОВ "Комінтерн-М" (а.с.143-146), з якого вбачається, що в ньому відсутня істотна умова договору, а саме: умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Однак з висновком суду апеляційної інстанції про те, що в договорі оренди земельної ділянки від 22 червня 2010 року також відсутня істотна умова договору, а саме: умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, колегія суддів погодитися не може, оскільки під час розгляду справи в апеляційному суді, до матеріалів справи не додано копії спірного договору, а з копії договору, яка приєднана під час розгляду справи в суді першої інстанції (а.с. 9-10), вбачається, що умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки договором передбачені (п. 19 договору).

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 22 червня 2010 року, на зазначені обставини не звернув уваги, не встановив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому судове рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комінтерн-М" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 18 червня 2013 року в частині залишення без змін рішення Зачепилівського районного суду Харківської області від 30 квітня 2013 року про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 22 червня 2010 року між ОСОБА_3 та ТОВ "Комінтерн-М", скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.