головуючого Дьоміної О.О., суддів: Дем'яносова М.В., Коротуна В.М.,розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Ленінської районної у м. Луганську ради про визнання права власності на нерухоме майно, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 1 березня 2013 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області від 19 червня 2013 року,

У листопаді 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зазначеним позовом до Ленінської районної у м. Луганську ради, посилаючись на те, що 16 червня 1970 року виконкомом Ленінської районної ради депутатів ОСОБА_5 було надано дозвіл на будівництво гаража. Того ж року, ОСОБА_5 збудував зазначений гараж. У 1994 році ОСОБА_5 помер, спірний гараж перейшов до його спадкоємця ОСОБА_6 У червні 1998 року між позивачем та ОСОБА_6 було укладено "домашню" угоду купівлі-продажу спірного гаража.

Починаючи з липня 1998 року та по теперішній час позивач користується спірним гаражем, а також своєчасно сплачує орендну плату за користування землею. 10 серпня 2012 року було здійснено технічну інвентаризацію гаража.

Позивач зазначає, що він відкрито, безперервно користується спірним гаражем, а тому набув на нього право власності за набувальною давністю.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати за ним право власності на об'єкт нерухомого майна, а саме - капітальний гараж № НОМЕР_1, який розташовано за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 1 березня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області від 19 червня 2013 року рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 1 березня 2013 року змінено в частині підстав відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4

Резолютивну частину рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4 залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 3 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судами встановлено, що 22 червня 1998 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 було укладено угоду купівлі-продажу капітального гаража, який розташовано за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 30).

10 серпня 2012 року Луганським МКП БТІ було проведено інвентаризацію спірного гаража (а.с. 19-21).

Із матеріалів справи вбачається, що на підставі рішень Ленінської районної у м. Луганську ради від 14 липня 1998 року, від 27 травня 2004 року, від 27 грудня 2009 року та від 1 травня 2010 року позивачу було передано в оренду земельну ділянку площею 0,0040 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (під розміщений капітальний гараж).

У позовній заяві ОСОБА_4 посилається на положення, передбачені статтею 344 ЦК України, а також на ті обставини, що спірний гараж він придбав за "домашньою" угодою у ОСОБА_6 та повністю сплатив його вартість, безперервно та добросовісно володіє ним з моменту укладення вищезазначеної угоди.

Відповідно до статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Так, за змістом статті 344 ЦК України володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав та не міг знати про те, що він володіє чужою річчю.

Із матеріалів справи також вбачається, що спірний гараж не був зареєстрований у встановленому законом порядку.

Статтею 376 ЦК України встановлено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Отже, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4 апеляційний суд дійшов правильного висновку, що у позивача не виникло право власності на спірний гараж за набувальною давністю, оскільки зазначений гараж є самочинним будівництвом.

Також апеляційний суд вірно зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження виникнення у ОСОБА_5 та ОСОБА_6 права власності на спірний гараж.

За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що судом вірно встановлено та належно перевірено обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судове рішення ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його зміни чи скасування немає.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області від 19 червня 2013 року залишити без змін.