розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Земельний Капітал" до ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Карбон ЛТД" на рішення Печерського районного суду м. Києва від 6 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 червня 2013 року,

У жовтні 2012 року публічне акціонерне товариство "Комерційний Банк "Земельний Капітал" (далі - ПАТ "КБ "Земельний Капітал") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 7 листопада 2011 року між ним та ОСОБА_3 укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до якого останній передав у власність банку належні йому на праві власності нежитлові приміщення 3 та 4 секцій загальною площею 3 тис. кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1. При цьому рішенням господарського суду м. Києва від 28 вересня 2011 року визнано право власності за ТОВ "Карбон ЛТД" на зазначені вище нежитлові приміщення. Позивач вважав, що відповідач ввів його в оману щодо зазначених обставин, які мали істотне значення для укладання договору про задоволення вимог іпотекодержателя, тому просив визнати цей договір недійсним та застосувати наслідки недійсності договору.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 6 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 18 червня 2013 року, позов ПАТ "КБ "Земельний Капітал" задоволено. Визнано недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 7 листопада 2011 року, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ "КБ "Земельний Капітал". Застосовано наслідки недійсності зазначеного вище договору, а саме: скасовано державну реєстрацію права власності ПАТ "КБ "Земельний Капітал" на приміщення 3 та 4 секцій загальною площею 3 тис. кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровано право власності на дані приміщення за ОСОБА_3; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "КБ "Земельний Капітал" суму у розмірі 65 874 791 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ТОВ "Карбон ЛТД", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають; суди не встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, при цьому порушили норми як процесуального, так і матеріального права.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що наявні усі підстави визнати договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 7 листопада 2011 року недійсним, відповідно до ст. 216 ЦК України задовольнити вимогу позивача і зобов'язати кожну із сторін повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання недійсного правочину.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна.

Установлено, що 7 листопада 2011 року між ПАТ "КБ "Земельний Капітал" як іпотекодержателем та ОСОБА_3 як іпотекодавцем укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за умовами якого іпотекодавець зобов'язується передати, а іпотекодержатель прийняти у власність належні іпотекодавцю на праві приватної власності нежитлові приміщення загальною площею 3 тис. кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Зазначений предмет іпотеки передавався у рахунок виконання кредитних зобов'язань. На момент укладення договору іпотеки заборгованість по кредиту складала 1 530 тис. грн, заборгованість по відсоткам - 24 899 грн 18 коп. Також сторонами було погоджено вартість предмета іпотеки згідно з оцінкою, проведеною суб'єктом оціночної діяльності ТОВ "Українська оціночна компанія" від 7 листопада 2011 року, розмір якої складає 65 874 791 грн.

29 серпня 2011 року між ПАТ "КБ "Земельний капітал" та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу спірного приміщення. 5 жовтня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу спірних приміщень. Надалі 7 листопада 2011 року було укладено оспорюваний у справі договір про задоволення вимог іпотекодержателя.

На підставі укладеного 7 листопада 2011 року договору між сторонами, 15 листопада 2011 року КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" за ПАТ "КБ "Земельний капітал" були зареєстровані нежитлові приміщення 3 та 4 секцій загальною площею 3 тис. кв м.

Задовольняючи позовні вимоги та зобов'язуючи зареєструвати право власності на спірні приміщення, судами не було звернуто уваги, що право власності на нежилі приміщення, стосовно яких вирішено питання у цій справі, належить ТОВ "Карбон ЛТД" на підставі рішення господарського суду м. Києва від 28 вересня 2011 року, яке залишено в силі постановою Київського апеляційного господарського суду від 8 листопада 2011 року та постановою Вищого господарського суду України від 30 січня 2012 року.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою

При цьому, судами не було залучено до участі у справі власника спірних приміщень за судовим рішенням - ТОВ "Карбон ЛТД".

Покладення рішенням суду будь-яких обов'язків на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, чинне цивільне процесуальне законодавство не передбачає і з таких підстав судові рішення в частині зобов'язання скасувати державну реєстрацію права власності та зареєструвати право власності на приміщення 3 та 4 секції загальною площею 3 тис. кв м є такими, що ухвалені передчасно, оскільки до участі у справі не було залучено КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна".

Також рішенням господарського суду м. Києва від 13 квітня 2012 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19 липня 2012 року та постановою Вищого господарського суду України від 4 вересня 2012 року, зокрема, визнано недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 10 червня 2011 року, укладений між ТОВ "Денді-Карбон" та ПАТ "КБ "Земельний каптал", за умовами якого ТОВ "Денді-Карбон" здійснило відчуження спірних нежилих приміщень на користь ПАТ "КБ "Земельний каптал". Зокрема, зазначеним рішенням установлено, що на час укладення спірних договорів нежилі приміщення перебували у спільній частковій власності з ТОВ "Карбон ЛТД", яке згоди на вчинення таких правочинів не надавало.

Також, підставою для задоволення позову стало те, що 8 листопада 2011 року при укладені договору про задоволення вимог іпотекодержателя ОСОБА_5 не повідомив ПАТ "КБ "Земельний капітал" про наявність судового рішення господарського суду м. Києва від 28 вересня 2011 року, за яким визнано право власності на спірні приміщення за ТОВ "Карбон ЛТД". Оскільки зазначене судове рішення набрало законної сили після перегляду його в апеляційному порядку, а саме 8 листопада 2011 року, а оспорюваний договір укладено 7 листопада 2011 року, таким чином, є передчасним висновок суду, що відповідачу ОСОБА_5 було відомо про визнання права власності на спірні нежилі приміщення за ТОВ "Карбон ЛТД".

Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) визначено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які випливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

За таких обставин, посилання суду на норми ст. 230 ЦК України є передчасними, оскільки судами не було зазначено з яких саме підстав ОСОБА_3 було введено в оману під час укладення правочину.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

При цьому судами було зобов'язано скасувати державну реєстрацію та зареєструвати право власності на спірні приміщення, не зважаючи на те, що у разі застосування норми ст. 216 ЦК України кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Отже, суди у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернули та дійшли передчасного висновку про задоволення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку про необхідність задоволення касаційної скарги із скасуванням судових рішень та передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Карбон ЛТД" задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 6 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 червня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.