розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю, поділ майна, придбаного у період спільного проживання, вселення та усунення перешкод у користуванні власністю, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 листопада 2012 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 18 червня 2013 року,

У квітні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю, поділ майна, придбаного у період спільного проживання, вселення та усунення перешкод у користуванні власністю.

В обґрунтування позову зазначав, що з вересня 2000 року він проживав спільно із відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу. За вказаний період ними було придбано квартиру АДРЕСА_2 та земельну ділянку № НОМЕР_1 у садовому товаристві "Роднік" (далі - СТ "Роднік") у с. Забір'ї Києво-Святошинського району Київської області, на якій за спільні кошти було збудовано жилий будинок.

Посилаючись на те, що відповідач позбавляє його права користування вказаним нерухомим майном та його особистим майном, змінивши вхідні замки в квартирі та будинку, ОСОБА_3 просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, встановити факт проживання однією сім'єю його з ОСОБА_4 із вересня 2000 року, визнати за ним право власності на Ѕ частину квартири, земельної ділянки та побудованого на ній будинку, вселити його у спірну квартиру й будинок та зобов'язати ОСОБА_4, не чинити йому перешкоди у користуванні вказаним майном.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 28 листопада 2012 року позов задоволено частково. Встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 1 вересня 2004 року до березня 2012 року. Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину земельної ділянки № НОМЕР_1, що розташована у СТ "Роднік", с. Забір'я Києво-Святошинського району Київської області. Зобов'язано ОСОБА_4 не чинити ОСОБА_3 перешкод у користуванні будинком, що розташований у СТ "Роднік" № НОМЕР_1 в с. Забір'я Києво-Святошинського району Київської області. Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 18 червня 2013 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 листопада 2012 року в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання не чинити перешкод у користуванні будинком скасовано, в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 листопада 2012 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 18 червня 2013 року скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю й визнання за ним права власності на Ѕ частину спірної земельної ділянки, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити у справі нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 в повному обсязі.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини

сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам ухвалені у справі судові рішення не відповідають.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності факту проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 2004 року до 2012 року, а відтак - спірне майно, придбане у 2007 році, є спільною власністю сторін.

Апеляційний суд фактично погодився з висновками суду першої інстанції, змінивши рішення лише в частині усунення перешкод у користуванні будинком, пославшись на невведення такого будинку в експлуатацію й відсутність правовстановлюючих документів на нього.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна.

Судом установлено, що за ОСОБА_4 зареєстровано на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_2 у м. Києві та земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,61 га у СТ "Роднік" у с. Забір'я Києво-Святошинського району Київської області.

Згідно з ч. 1 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюється положення глави 8 цього Кодексу.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що ст. 74 СК України поширюється на правовідносини між чоловіком та жінкою, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, і для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї.

Згідно зі ст. ст. 57, 58 ЦПК України доказами вважаються будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказі, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Таким чином, позивач мав надати суду належні та допустимі докази спільного проживання однією сім'єю із ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу та придбання у вказаний період спірного майна за спільні кошти.

Однак таких доказів матеріали справи не містіть.

Натомість, заперечуючи проти позову, ОСОБА_4 зазначала про відсутність із позивачем сімейних відносин, оскільки вони тимчасово й періодично мешкали разом, проте ніколи не вели спільного господарства, не мали спільного бюджету через відсутність у останнього доходів.

Відповідач вказувала, що спірне майно придбано нею за особисті кошти та кошти, отримані від батька, який працює лоцманом у порту

м. Ізмаїл та отримає велику заробітну плату.

Проте суди обох інстанцій у порушення вимог ст. ст. 213, 214, 304, 316 ЦПК України на вказані положення закону уваги не звернули; заперечень відповідача щодо тимчасового проживання із позивачем, не прийняття участі останнього у спільних витратах через відсутність доходів та коштів, а також про те, що спірне майно придбано за її особисті кошти та кошти, отримані від батька, який працює лоцманом і має гідну заробітну плату, належним чином не перевірили; у достатньому обсязі не визначилися з дійсним періодом спільного проживання сторін та відповідно, з обсягом спільного майна, яке підлягає поділу,

Отже, висновки судів щодо наявності правових підстав для встановлення факту спільного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу та визнання за

позивачем права власності на Ѕ частину спірної земельної ділянки, є необґрунтованими та помилковими, суди дійшли передчасного висновку про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

Крім того, вирішуючи питання щодо поділу земельної ділянки у СТ "Роднік" с. Забір'я Києво-Святошинського району Київської області, суди не з'ясували, коли і кому надавалася вказана земельна ділянка та коли і яким чином ОСОБА_4 набула на неї права власності, не встановили, хто є членом садового товариства. Суди не взяли до уваги те, що в матеріалах справи (а.с. 20 - 23) міститься копія технічного паспорта на садовий будинок, побудований на спірній земельній ділянці, в розділі "особливі відмітки" якого зазначено, що відповідно до рішення Києво-Святошинської ради народних депутатів від 14 березня 1991 року № 107 та рішення СТ "Роднік" надано в користування земельну ділянку площею 610 кв. м, однак не зазначено, кому саме така земельна ділянка надавалась.

Таким чином колегія суддів дійшла висновку про те, що суди обох інстанцій всупереч вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України не встановили усіх фактичних обставин справи та неправильно визначили правову норму, яка підлягає до застосування; не підтвердили належними доказами існування фактичних шлюбних відносин між сторонами у спірний період та дійшли передчасного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

З огляду на викладене, ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими та вони підлягають скасуванню з передачею справи в частині вирішення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю та поділ земельної ділянки на новий розгляд до суду першої інстанції, з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, в іншій частині рішення апеляційного суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 листопада

2012 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 18 червня 2013 року скасувати в частині вирішення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю та поділ земельної ділянки № НОМЕР_1, розташованої у садовому товаристві "Роднік" у с. Забір'я Києво-Святошинського району Київської області.

У вказаній частині справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю, поділ майна, придбаного у період спільного проживання, вселення та усунення перешкод у користуванні власністю передати на новий розгляд до суду першої інстанції.