головуючого Дьоміної О.О., суддів: Дем'яносова М.В., Кафідової О.В., Коротуна В.М., Попович О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" про визнання договору недійсним та стягнення суми, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2013 року,

У жовтні 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" (далі - ТОВ "Автофінанс"), посилаючись на те, що 5 жовтня 2012 року між ним та ТОВ "Автофінанс" було укладено договір № 000673 та додатки до нього, відповідно до умов якого, відповідач зобов'язувався надати позивачу послуги, спрямовані на придбання транспортного засобу, через програму "АвтоФінанс", організованою відповідачем.

Позивач вважав укладений між ним та відповідачем договір від 5 жовтня 2012 року № 000673 недійсним, оскільки правочин є договором про надання фінансових послуг, а тому правовідносини, які виникли між сторонами правочину, є правовідносинами у сфері надання фінансових послуг та фінансову послугу у виді адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах може бути надано лише фінансовою установою.

Оскільки ТОВ "Автофінанс" не є фінансовою установою та не має ліцензії на здійснення діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, позивач просив суд визнати недійсним договір від 5 жовтня 2012 року № 000673 з додатком № 1 та додатком № 2, укладений між ним та ТОВ "Автофінанс", стягнути з відповідача на свою користь безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 70 000 грн, 1148 грн на відшкодування збитків та 30 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Заочним рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2013 року позов ОСОБА_5 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ "Автофінанс" на користь ОСОБА_5 безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 70 000 грн, 1148 грн на відшкодування збитків, 2000 грн на відшкодування витрат на правову допомогу та 1011 грн 49 коп на відшкодування сплаченої суми судового збору.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2013 року заочне рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить суд касаційної інстанції скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Так, відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ "Автофінанс" не є фінансовою установою, яка має відповідний дозвіл (ліцензію) на здійснення діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, а тому, посилаючись на положення статей 216, 227 ЦК України, дійшов висновку, що грошові кошти передані на виконання договору підлягають стягненню з відповідача на користь ОСОБА_5

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_5, апеляційний суд виходив із того, що підстави для повернення грошових коштів, сплачених на виконання умов договору, відсутні, оскільки позивач не звертався до ТОВ "Автофінанс" з заявою про відшкодування сплачених ним грошових коштів, підписавши спірний правочин, позивач погодився з його умовами. Крім того, апеляційний суд зазначив, що відсутність у відповідача дозволу (ліцензії) не суперечить вимогам матеріального закону, оскільки вимога щодо отримання дозволу (ліцензії) на здійснення відповідної фінансової діяльності та приведення діяльності підприємства відповідно до вимог Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) підприємство має здійснити протягом року з дня набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг" (3462-17) . За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_5 не підлягають задоволенню.

Проте з такими висновками апеляційного суду в повній мірі погодитись не можна, оскільки вони не відповідають вимогам процесуального закону та зроблені при неповному з'ясуванні усіх обставин справи.

Судами встановлено, що 5 жовтня 2012 року між ТОВ "Автофінанс" та ОСОБА_6 було укладено договір № 000673, відповідно до умов якого ТОВ "Автофінанс" надає ОСОБА_5 послуги, спрямовані на придбання транспортного засобу через програму "АвтоФінанс", яку організовує відповідач (а.с. 8).

Відповідно до додатку № 1 зазначеного договору сторони спірного правочину погодили, що транспортним засобом виступає трактор марки МТЗ-892 вартістю 200 000 грн (а.с. 10).

Статтею 3 спірного правочину від 5 жовтня 2012 року № 000673 встановлено, що клієнт програми зобов'язується одноразово сплатити реєстраційний платіж у розмірі, що визначений додатком № 1 до цього договору, а також асигнаційний платіж у розмірі, встановленому в додатку № 1 до договору, після отримання права на отримання товару.

Статтею 6 спірного правочину встановлено, що ТОВ "Автофінанс" гарантує клієнту право на купівлю товару за умовами виконання ним всіх зобов'язань за договором.

У додатку № 2 до договору від 5 жовтня 2012 року № 000673 сторони визначили, що програма "АвтоФінанс" - це програма придбання товару, що базується на створенні корпорації клієнтів програми, метою яких є придбання клієнтом програми товару в порядку та на умовах визначених договором. Відповідно до додатку № 2 до вищезазначеного договору реєстраційний платіж - це одноразова плата, що підлягає сплаті клієнтом програми в момент підписання договору. Реєстраційний платіж являє собою узгоджені сторонами втрати компанії, пов'язані з консультуванням клієнта програми щодо її діяльності, укладання договору та додатків до нього та включення клієнта програми до програми "АвтоФінанс". Чистий платіж - це частина ціни товару, розмір якого визначається шляхом ділення ціни товару на кількість платежів, зазначених у графіку платежів. Повний платіж - це щомісячний платіж, що сплачується клієнтом програми в порядку і терміни, визначені додатками № 1 та № 2 до договору. Право на купівлю товару - це дозвіл, який надає клієнту програми компанія в результаті проведення розподілу фінансових ресурсів корпорації на умовах, передбачених цим договором. На підставі зазначеного дозволу компанія проводить оплату товару та організовує його передачу клієнту у власність.

Також додатком № 2 до договору від 5 жовтня 2012 року № 000673 передбачені інші істотні умови, зокрема порядок отримання товару (стаття 5), вибір товару (стаття 6), умови розірвання договору (стаття 9) (а.с. 11-14).

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Так, в позовній заяві ОСОБА_6 зазначає, що ТОВ "Автофінанс" не є фінансовою установою, а тому не мало право здійснювати діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах (а.с. 2-7). Проте зазначені доводи позивача, на порушення вимог статті 10, 11, 212- 215 ЦПК України, залишилися поза увагою апеляційного суду.

Відповідно до частини 4 статті 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Так, відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального

пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші

юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання

фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші

послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.

Виходячи зі змісту положень Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) юридична особа, яка надає фінансову послугу має бути внесена до державного реєстру фінансових установ.

Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг" від 2 червня 2011 року № 3462-VI (3462-17) доповнено пунктом 11-1, яким включено до переліку фінансових послуг адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, на виконання якого Нацкомфінпослуг розпорядженням від 9 жовтня 2012 року № 1676 (z1805-12) затверджено Ліцензійні умови провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

Прикінцевими положеннями зазначеного Закону встановлено, що фінансові установи зобов'язані протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність у відповідності з вимогами цього Закону, однак апеляційний на зазначені положення норм матеріального закону уваги не звернув, на порушення вимог статей 10, 11, 212- 215 ЦПК України, не встановив чи є ТОВ "Автофінанс" фінансовою установою та чи мало ТОВ "Автофінанс" право здійснювати діяльність з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах без включення підприємства до державного реєстру фінансових установ.

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення вимог процесуального закону призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.