розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Іванівської сільської ради про встановлення факту та визнання права власності на Ѕ частини колгоспного двору, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Іванівської сільської ради про встановлення факту прийняття спадщини, визнання рішення сільської ради недійсним та визнання права власності на спадкове майно, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 20 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 21 травня 2013 року,

У вересні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про встановлення факту, що ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, володіла, користувалася, розпоряджалася будинком АДРЕСА_1, та про визнання за позивачем права приватної власності на зазначений будинок.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з 1990 року вона була членом колишнього колгоспного двору за адресою: АДРЕСА_1. Головою двору була ОСОБА_5- прабаба позивача, яка правовстановлюючих документів на спірний будинок за життя не отримала.

Із 1996 року головою колишнього колгоспного двору зазначено ОСОБА_1, та згідно з рішенням Іванівської сільської ради від 22 травня 2007 року визнано за нею право власності на вказаний будинок. Проте за відсутності правовстановлюючого документа та не беручи до уваги рішення про визнання за позивачем права власності на спірний будинок Вінницьким ООБТІ виготовлено технічний паспорт на ім'я ОСОБА_5

У липні 2008 року ОСОБА_2, ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Іванівської сільської ради про встановлення факту прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5, визнання права власності по 1/3 частки спадкового майна, що залишилося після смерті останньої, зокрема по 1/3 будинку з відповідною часткою господарських будівель і споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, про визнання недійсним рішення 13-ї сесії 5-го скликання Іванівської сільської ради за № 136 від 24 грудня 2007 року в частині надання згоди на передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,4000 га в тому числі 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; 0,1500 га для ведення особистого селянського господарства, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1; встановлення порядку користування вказаною земельною ділянкою відповідно до частки кожного із спадкоємців у будинку, тобто по 1/3 частки.

Позовні вимоги обґрунтовували тим, що ОСОБА_2 є онукою, а ОСОБА_1 - правнуком ОСОБА_5, після смерті якої відкрилася спадщина на будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, та земельну ділянку в розмірі 0,40 га. Спадкоємці першої черги після смерті ОСОБА_5- ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - дочки спадкодавиці, які спадщину після смерті матері не прийняли. Фактично спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняли ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_1, оскільки як до так і після смерті ОСОБА_5 проживали і продовжують проживати в спадковому будинку, в якому зареєстровані з 1999 року. Крім того, позивачі зі згоди ОСОБА_5 на належній їй земельній ділянці почали будувати житловий будинок, який в експлуатацію не прийнято. Вважають, що мають право користуватися 2/3 земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, однак рішенням 13-ї сесії 5-го скликання Іванівської сільської ради за № 136 від 24 грудня 2007 року ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,4000 га. Виходячи з чого просили скасувати сказане рішення сільської ради.

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 22 липня 2008 року обидва позови об'єднано в одне провадження (т. 1 а. с. 126).

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 29 серпня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_1 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на спадкове майно, визнання недійсним рішення сесії сільської ради та встановлення порядку користування земельною ділянкою залишено без розгляду в частині вимог ОСОБА_1 у зв'язку з неявкою позивача (т. 1 а. с. 135).

30 листопада 2012 року ОСОБА_2 уточнила позовні вимоги та просила встановити факт, що вона прийняла спадщину на будинок за адресою: АДРЕСА_1 Вінницької області, після смерті ОСОБА_5, визнати за нею в порядку спадкування за законом право на спадкове майно, що залишилося після смерті ОСОБА_5, зокрема на спірний будинок, та визнати недійсним рішення 13-ої сесії 5-го скликання Іванівської сільської ради за № 136 від 24 грудня 2007 року в частині надання згоди на передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,4000 га (т. 2 а. с. 182).

15 березня 2013 року ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги та просила визнати за нею право власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 Вінницької області як на майно колишнього колгоспного двору, членом якого вона є зі згоди ОСОБА_5.з 23 серпня 1990 року (т. 2 а.с. 196).

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 20 березня 2013 року позов ОСОБА_1 до Іванівської сільської ради про встановлення факту та визнання права власності на колгоспний двір у частині вимог на 1/2 частини колгоспного двору залишено без розгляду. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Іванівської сільської ради про встановлення факту прийняття спадщини, визнання рішення сільської ради недійсним та визнання права власності на спадкове майно, визначення порядку користування землею в частині вимог щодо визнання порядку користування землею залишено без розгляду (т. 2 а.с. 209).

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 20 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 21 травня 2013 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано факт, того що ОСОБА_5 за життя володіла, користувалася та розпоряджалася Ѕ частиною житлового будинку АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1 як на майно колгоспного двору.

У задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити у справі нове рішення, яким її позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що станом на 15 квітня 1991 року, тобто до ліквідації колгоспних дворів, майно колишнього колгоспного двору на праві спільної сумісної власності у рівних частках належало його членам - ОСОБА_5 та ОСОБА_1, остання була зареєстрована у колгоспному дворі у неповнолітньому віці, та стала його головою з 1996 року.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції, керуючись положеннями ЦК УРСР (1540-06) 1963 року, дійшов обгрунтованого висновку про те, що остання на час виникнення спірних правовідносин не належала до жодної з черг спадкоємців за законом та не мала права на спадкування після померлої ОСОБА_5

Таким чином, суди належним чином з'ясували обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, та дійшли обґрунтованих висновків, які доводами касаційної скарги не спростовуються, а тому підстави для скасування правильних по суті судових рішень відсутні.

Статтею 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки із матеріалів справи та змісту судових рішень не вбачається, що судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення норм матеріального та процесуального права, які є підставами для скасування рішення, подана касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін.