розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитом; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про розірвання кредитного договору, стягнення матеріальної шкоди, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 20 лютого 2013 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 21 травня 2013 року,

У серпні 2011 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 11 січня 2007 року між банком та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у сумі 4 891 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % на рік з кінцевим терміном повернення 11 січня 2009 року. У рахунок забезпечення виконання боржником своїх обов'язків за кредитним договором 01 лютого 2010 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_3 укладено договір поруки. ОСОБА_4 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконав, у зв'язку з чим станом на 08 червня 2011 року заборгованість перед банком становить 22 769 грн. 26 коп. Ураховуючи викладене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило задовольнити їх позовні вимоги і стягнути з ОСОБА_4 22 669 грн. 26 коп. у рахунок сплати заборгованості за кредитним договором, стягнути солідарно з ОСОБА_4 і ОСОБА_3 100 грн. у рахунок сплати заборгованості за кредитним договором, а також 227 грн. 69 коп. у рахунок оплати судового збору та 120 грн. рахунок оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

ОСОБА_4 звернувся із зустрічним позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк" про розірвання кредитного договору та стягнення 3 243 грн. у рахунок відшкодування матеріальної шкоди. Свої вимоги обґрунтовував тим, що за спірним кредитним договором ним проведено повний розрахунок, про що свідчить постанова ВДВС Котелевського РУЮ Полтавської області від 25 листопада 2008 року, тому такий договір повинен бути розірваний. Не зважаючи на вказані обставини з 10 серпня 2012 року ПАТ КБ "ПриватБанк" проводить списання коштів з карткового рахунку ОСОБА_4 на погашення кредиту. Вказані дії банку є незаконними.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 20 лютого 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 21 травня 2013 року, у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Припинено кредитний договір, укладений 11 січня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_4, у зв'язку з належним його виконанням. Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_4 3 243 грн. у рахунок матеріальної шкоди. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга заявника підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову ПАТ КБ "ПриватБанк" у задоволенні позовних вимог і задоволення зустрічного позову, суд апеляційної інстанції погодився з його висновками про недоведеність банком наявності у ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором. Оскільки позичальником погашено кредит у повному обсязі, то списання грошових коштів з карткового рахунку ОСОБА_4 є незаконним.

Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд, у відповідності до пункту 2 частини першої статті 307 ЦПК України, має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити рішення по суті позовних вимог.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням установленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду було зумовлено поважними причинами.

Установлено, що 11 січня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 4 891 грн. 70 коп. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % за рік на строк до 11 січня 2009 року.

01 лютого 2010 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 укладено договір поруки, предметом якого є надання ОСОБА_3 поруки за належне виконання ОСОБА_4 кредитного договору. Розмір відповідальності поручителя перед кредитором становить 100 грн.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України (435-15) та інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Зазначаючи, що ОСОБА_4 заборгованість перед банком погашена в повному обсязі, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що на підставі рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 29 липня 2008 року з ОСОБА_4 стягнуто заборгованість перед банком станом на 07 травня 2008 року, при цьому кредитний договір не було розірвано або визнано таким, що припинив свою дію, після стягнення заборгованості кредитний договір продовжував діяти до 11 січня 2009 року, у зв'язку з чим боржник зобов'язаний був сплачувати кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, до закінчення строку кредитного договору.

Крім того, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що грошові кошти, сплачені ОСОБА_4 на підставі судового рішення, були направлені на погашення виниклої заборгованості за кредитним договором, але зобов'язання за кредитним договором боржником у повному обсязі не було виконано, що призвело до виникнення заборгованості станом на 08 червня 2011 року.

Згідно зі статтею 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Пунктом 6 постанови Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" від 18 грудня 2009 року № 14 (v0014700-09) при ухваленні рішення суд відповідно до статті 212 ЦПК України оцінює докази з урахуванням вимог статей 58 та 59 ЦПК про їх належність і допустимість. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зазначаючи, що розрахунки, надані банком є нечіткими та незрозумілими, суд не звернув уваги, що відповідач ОСОБА_4 не надав своїх розрахунків, які б спростовували розрахунки, надані банком.

Відповідно до статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції про припинення кредитного договору, укладеного 11 січня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що ОСОБА_4, звертаючись із зустрічним позовом просив розірвати кредитний договір, свої позовні вимоги не змінював і не доповнював, тому припиняючи кредитний договір суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог ОСОБА_4, що є порушенням норм процесуального права.

Крім того, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 просив стягнути 3 243 грн. 54 коп., якими безпідставно заволодів банк.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Суд апеляційної інстанції на вказані норми матеріального права уваги не звернув, не з'ясував, чи підлягає в даному випадку застосуванню положення статті 1212 ЦК України, не визначив, яка норма права застосовується до даних правовідносин, не зазначив, на підставі якої норми права стягнуто з банка матеріальну шкоду, а також, в чому полягає заподіяння банком такої шкоди.

Отже, суд апеляційної інстанції не встановив характер спірних правовідносин, не з'ясував всі обставини у справі, не дослідив докази та не надав їм оцінки.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення спору і ці порушення допущені судом апеляційної інстанції при розгляді справи, ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.